4

Зинаїда Тулуб

Янек Свенціцький мчав сніжним шляхом і тремтів вїд обурення. Він ладен був сам себе вбити за те, що не зарубав на місці Коржа.

Відступив, злякався перед усією Сиверою, як цуценя, як полохливий заєць. І коли б ще сам на сам… Зриваючи лють на коневі, шмагав він його з усієї сили. Кінь спочатку мчав галопом, а потім перейшов на кар’єр і летів, шарахаючись перед кожним пеньком, переляканий безпричинною люттю їздця.

Шлях був рівний, ледве підмерзлий і засипаний пухким снігом. Вітер бив в обличчя, колов щоки Свенціцькому сніжинками і морозом.

– Почекай!.. Помщуся!.. Скараю на горло!.. Спалю! – уривчасто кидав він у сніговійний степ.

Придорожні дуби мчали повз нього димно-сірими пригарами і танули у вихорі метелиці, а назустріч випливали з-за білої снігової запони інші, щоб також розтанути десь позаду. Кінь хропів, розпластавшись у повітрі в дикому хмільному розгоні. Сніг летів з-під копит.

Потроху ритмічний гін коня почав заспокоювати Свенціцького. Гарячковим вихором мчали думки. Вів шукав способу помститися так жорстоко й остаточно, щоб Корж вже ніколи не зміг ані знущатися з нього, ані навіть сподіватися на помсту. А разом із Коржем треба назавжди відбити охоту у сиверян опиратися волі пана управителя Яна Свенціцького. Краще за все довести панові Бжеському, що треба зігнати сиверських козаків з землі, як позганяв їх Вишневецький з Лубенщини, а потім заселити Сиверу польськими викотцями. Тоді не залишиться тут нікого, хто наважився б зняти руку на пана управителя, як не залишиться й свідків нахабної поведінки Коржа.

Такий план вподобався Свенціцькому. Він став докладно обмірковувати, як підфарбувати своє оповідання про події на хуторі, щоб краще вплинути на пана Рогмунда, а кінь, запалений несамовитим гоном, перейшов спочатку на короткий галоп, а потім затрусив нерівною риссю. Сухий колючий сніг шмагав обличчя Свенціцького, сипався за комір, леденив руки, і Янек тільки тепер помітив, шо забув рукавиці на хуторі.

Назустріч пану Свенціцькому швидко й рівно мчали сани пана Бжеського. Пан Бжеський повертався з пробощем Маєвським від Байбузи, де купував собі коней. Побачивши Свенціцького, він здивовано підвів брови й міцно натягнув сині шовкові віжки.

– Звідки ти, Янеку? – спитав він, коли Свенціцький опинився біля саней.

Янек мовчав. Хотілося разом висловити все, що трапилося на Коржевому хуторі, всю ненависть свою до Данила і всі вигадані дорогою докази, що Корж дійсно з’явився бунтувати сиверян, і ось раптом все, що так влучно і яскраво в’язалося в голові, поки гнав він коня крізь метелицю, десь розвіялося у степу, і Янекові губи безпорадно ловили повітря, ніби мова в його вустах позбулася змісту і звуку.

– Ну що ж? Чи знову відшмагав пана який-небудь хам? – насмішкувато примружився пан Бжеський.

Свенціцький підстрибнув у сідлі.

– Але ж, пане!.. Тобто, дійсно, Корж тут. Він підбурює козацтво з поспільством. Він загрожує, що незабаром від замка вельможного пана не залишиться каменя на камені і дуля буде панові замість толок, – випалив Свенціцький.

Бжеський ковтнув повітря, наче хтось стиснув йому горло, і мовчки зиркнув на пробоща.

– Ти сам чув такі речі з вуст того хама, сине? – спитав пробощ, вловивши протиріччя у Янекових словах.

– Дівчата казали в дівочій, – викрутився Свенціцький, – а про толоки він сам мені кинув у вічі, ще й дулю до носа підніс.

– І пан управитель проковтнув її, як хлопчисько?! – обурено вигукнув Бжеський. – І знов прибіг до мене по захист і допомогу?! І пану не соромно?!

Свенціцький почервонів.

– Я насамперед мушу доповісти вельможному пану… і мати панову ухвалу, – засовався він на сідлі. – Я вирішив оточити його хату… Там тен хам святкує весілля з дочкою Охріма Чайченка. Там всі призвідці… П’яні, оскаженілі… Я прийшов кликати їх на толоку, а вони почали лаятися, а Корж підніс перед всією Сиверою дулю… вельможному пану в моїй особі, – додав Янек, міркуючи, що Бжеського можна спонукати на певні вчинки, тільки зачепивши його самолюбство.

І він не помилився. Бжеський став з рожевого багрово-синім. Крицеві очі викотилися з орбіт, а вуса настовбурчилися.

– Що?! – ревнув він на весь голос, як ведмідь, зачеплений вилами у барлозі. – І пан сміє повторювати мені такі паскудства! Що?! Нічого не хочу знати! Оточити хутір! Узяти геть усіх, хто там знайдеться! Хай потанцюють під батогами моїх машталірів! А того хама Коржа скарати на горло на замковій брамі!

Янек сам не сподівався такого ефекту. Він безпорадно кліпав білявими віями, і в цю мить став торішнім недолугим і лякливим Янеком, що тремтів перед паном Рогмундом Бжеським.

Пробощ Маевський мовчав. Він похитав головою і зробив Янекові непомітний знак не відставати, коли пан Ржеський погнав коні.

– Запальність – погана порадниця, вельможний пане, – єлейно зітхнув він. – А поведінка того хама свідчить, що під його ногами відчувається певний грунт. А грунт цей полягає в тому, що на Січі завирувала голота і мріє про хлопський бунт, ось чому один необміркований крок зможе привести до небажаних наслідків, – додав він, бачачи, що Бжеський роздратовано знизав плечима.

– Дурниці! Мої литвини покажуть їм, де раки зимують! – відрізав той, не глянувши на Маєвського.

– А пан забув, як часто зраджують двірські корогви свого пана? Коли б це були шведські чи то угорські ландскнехти – справа була б значно певніша.

Бжеський здригнувся і мимоволі стримав коней.

– А що б зробив пан пробощ на моєму місці? – з незвичною м’якістю спитав він.

– Я б обмежився зараз дрібницею, – задоволено заговорив пробощ. – Коржа можна тихенько застукати десь у лісі, коли поїде він по дрова, або на битому шляху, перед орданським ярмарком… Багато вештається тоді різного гультяйства, і ніхто не стане шукати сліду… А литвини мовчатимуть хоча б тому, щоб не потрапити поодинці на зуби сиверянам…

– Ну, але ж сьогодні? Сьогодні? – нервово урвав Бжеський, смикаючи припорошений памороззю вус.

– А сьогодні, – зиркнув навкруги пробощ Маевський, – сьогодні треба примусити їх вийти вранці на толоку. І все! Ну, а для цього досить, наприклад, запечатати їх схизматицьку церкву, якщо тен хам бере сьогодні шлюб, і оголосити, що церкву буде відкрито, коли вся Сивера, як один, відбуде належну роботу.

– Знаменито! Чудово! Дякую пану пробощу за пораду! – скрикнув пан Бжеський, збентежений своїм попереднім наказом. – Янеку! Де ти, Янеку! – повернувся він, шукаючи Свенціцького очима.

– Прошу пана? – підлетів той до саней.

– Ось пан пробощ вигадав чудовий спосіб… Поясніть йому, будь ласка, пане пробощу,

І весь час, поки той тлумачив Свенціцькому, що і як треба зробити, задоволено витирав собі вуса напахчеиною шовковою хусточкою.

Примітки

Орданський ярмарок – пов’язаний зі святом Хрещення Ісуса Христа в Іордані (3 січня за ст.ст.)