2

Зинаїда Тулуб

А Нур’ялі й гадки не мав, що діялося в душі його бранки. Сором’язливо спускав він очі, щоб не бачити відкритого жіночого обличчя, і показував їй своє нескладне господарство: город, садок, де росло п’ять горіхів, кілька персикових дерев, яблунь і два фігові дерева. А коли рана зовсім загоїлась і Горпина змогла без болю ступати на гостре каміння – повів її на виноградник.

Стежка була вузька й стрімка. Праворуч – безодня, ліворуч – прямовисна кам’яна стіна. Горпина тремтіла всім тілом. Здавалось, ось-ось зірветься вона в прірву і, конвульсивно хапаючись за скелі, вона придушено скрикнула:

– Ой, боюся! Ой, упаду!

Він обернувся, сказав щось заспокоююче і міцно взяв її за руку. Вона вчепилася в нього і йшла, відвертаючи очі від прірви, і заспокоїлася, тільки опинившись на винограднику.

За тих часів у Криму не росло теперішнього винограду. Сучасні лози привезено з Рейну, Бургундії, Шампані, Угорщини та Іспанії. Татари вирощували інші, забуті сорти, чудові на смак, але не придатні для винарства. Проте татари й не робили вина, бо закон Магометів забороняє не тільки пити, а навіть і виробляти його.

– Юзюм, – пояснив Нур’ялі, кивнувши на виноградник, і почав показувати їй окремі сорти.

– Танагьоз, – з гордістю підіймав він величезні жовто-бурштинові грона по два-три ока вагою, повиті сизою димчастою тінню.

– Ой, які ж вони великі! – ахнула Горпина і, відірвавши ягоду, покуштувала її.

Виноград був чудовий на смак, але водявий. А Нур’ялі вже перейшов до інших кущів і, пишаючись, показав білий виноград, надзвичайно смачний і великий.

– Резаки, – урочисто вимовив він, наче знайомлячи її з поважною особою. – Резаки – чох якші юзюм.

І знов Горпина покуштувала пружні, цукристі ягоди, що пахтіли пряними пахощами південних рослин. А Нур’ялі вже підіймав чорно-сині грона і гордовито назвав свій улюблений сорт.

– Кафеціло. Це генуезці викохали його в Каффі.

Показавши Горпині свої володіння, Нур’ялі знаками пояснив, що треба підрізувати частину винограду, а решту прив’ялити на кущах на родзинки. Для цього він обережно перекручував стеблину, не відриваючи грона, щоб ягоди сохли й цукрувалися на сонці.

Горпина була тямуча. Робота пішла швидко. Вона складала нарізані грона у високі кошики, а Нур’ялі носив їх униз до саклі. Іноді, дістаючи далеке гроно, Горпина випадково дотикалася до хазяйської руки і з жахом і соромом ловила себе на тому, що ці дотики хвилюють її.

– Господи, заступи, спаси, – шепотіла вона, колі Нур’ялі відходив від неї.

І гостра ненависть підіймалася в душі з такою міццю, що кортіло взяти сокиру й розчавити йому череп.

І знов стикнулися їх руки, ловлячи величезне гроно над самою прірвою. Нур’ялі злякано схопив її за руку і на мить затримав її пальці.

– Іди геть! – з несподіваною ненавистю крикнула вона, не пізнаючи свого приглушеного голосу.

Нур’ялі здивовано і ображено випустив її руку і відійшов, а Горпина вся дрижала. Хотілося впасти додолу, вити й кричати, кинути в вічі татаринові ввесь зібраний у душі біль і ненависть. Як жінка, вона розуміла, що живучи з ним під одною покрівлею, вона колись належатиме йому, і ця свідомість беззахисної рокованості здіймала в ній бурю. Вона – невільниця, річ, куплена за гроші, хатня тварина, худобина, як коняка чи то вівця. Робоча сила і знаряддя насолоди.

Вільна кров степнячки не могла скоритися цій думці. Вона переслідувала її вдень і вночі, і часто мучилася Горпина безсонням у якомусь божевільному обуренні, а потім впадала в повну байдужість, ніби всі почуття притупилися і всі зовнішні враження вкривалися м’якою шкуркою і доходили, до свідомості такими притертими й знебарвленими, як тьмяний спогад про біль, про щось далеке й давно перебуте. Як за свій порятунок, хапалася вона за думку про Коржа, молилася за нього щоночі, подовгу б’ючи поклони на глиняній долівці й, напружуючи всі сили душі, благала заступницю-богородицю врятувати їх обох від неволі й дати їм нове щастя в рідній землі.

І тоді гострий розпач танув у ніжності, в тихому, солодкому болі спогадів. І плакала Горпина за своєю загубленою молодістю, за далекими хуторами й болотяними річками Полтавщини, порослими очеретом; за тихою безтурботною волею, що тепер здавалася казкою.

Примітки

Танагьоз – теляче око, сорт винограду. Грона його по три-чотири кілограми.