13

Марко Вовчок

Та вже й убралась того дня панночка хороше! А стара супиться та все бурчить:

– Нащо нам та голь нещадима здалася!

Панночка наче не чує того слова. Стара тільки тим виміщає, що нас душить.

Коли наїхали полкові, а лікаря нема. «Дякує, – кажуть, – за ласку, та нема в його часу, ані години: недужих у його багато, – лічить».

– І не силуйте його, – каже стара, – нехай лічить з богом!

Панночка тільки почервоніла і уста закусила.

Та й було ж нам, як гостей випроводили! За все ми одтерпіли!..

Того ж таки тижня самого занедужала панночка. Охає і стогне, і кричить. Стара злякалась, плаче, по лікаря шле. А полковий знающий, кажуть, та й живе ближче за всіх, – по його!

Тимчасом панночка вбралась якнайкраще та й лежить у ліжку, як мальована, – дожидає.

Приїхав він, подививсь, розпитав. А вона ж то вже – і головку хилить, і говорить, помісь співає. Побув яку годинку та й прощається: «Завтра навідаюсь».

Стара пита у внучечки, внучечка задумалась, – тільки їй на питання головою киває. А як стара спитала: «Що, як лікар? показався як?», то вона стрепенулась: «Гордий, – каже, – такий, як пан вельможний… І що він собі думає!»

Лічив-лічив той бідолаха та й закохався. Покохала його й панночка. Почули духом паничі, куди потягло, – постерегли одразу, що воно є, та й зслизли.

Стара пані тільки що головою в мур не б’ється, та нічого не врадить: «Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете – умру!.. І не гомоніть! Не одмовляйте! змилуйтеся!»

Стара й годі, тільки охає.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 131 – 132.