3

Марко Вовчок

– Ходім лишень, голубко, – говорить стара пані, – я хочу, щоб ти собі обрала котру дівчину.

Та й веде її до нас. Ми од дверей та в куток, та купою в куточку й збилися.

– Се ваша панночка, – промовляє до нас пані. – Цілуйте її в ручку.

Панночка чи глянула на нас, чи ні, простягла дві пучечки поцілувати.

Стара всіх нас показує: се Ганна, а се Варка, а це Домаха…

– Боже мій! – аж крикнула панночка, разом стрепенувшись і в долоні сплеснувши: – чи зуміє ж хто з вас мене зачесати, ушнурувати?

Стоїть і руки заложила, і дивиться на нас.

– Чому? – каже стара. – Зуміють, серце. А ні, то навчимо.

– Як тебе зовуть? – питає мене панночка та, не слухаючи мене, до панії: – Ся буде мені!

– Так і добре ж; яку схочеш, серце: нехай і ся. Гляди ж, Устино (на мене), служи добре, – панночка тебе жалуватиме.

– Ходім уже, бабуню; годі вже! – перехопила панночка; сама скривилась і перехилилась набік, і очі чогось заплющує, і з місця зривається, – от стеменний кіт, як йому з люльки в вуса пихкають…

– Треба ж, голубко, – каже стара, – її на розум навчити: се дурні голови. Я скажу те, а ти що друге, то й вийде з неї людина.

– Шкода, бабуню, що спершу їх не вчено! Тепер порайся! Було яку віддати до міста.

Та й говорять собі, наче про коней абощо.

– Ой, Устечко! – журяться дівчата, – яково-то буде тобі, що вона така непривітна!

– А що ж, – кажу, – дівчата! Журбою поле не перейдеш, то й од долі не втечеш. Яково буде – побачимо.

Та й собі задумалась.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 124 – 125.