26

Марко Вовчок

Сиджу сама у дівочій; сумно, тиша така… Ото життя моє буде! Всюди красне!.. «Тепереньки, – думаю собі, – наші дівчата наживуться без моєї панії! Веселенько та любенько їм укупці… А мені – чужа сторона, і душі нема живої…»

Коли щось у віконце стук-стук!.. Так я й згоріла!.. Сама вже не знаю як, а догадалась… Сиджу, ніби не чую.

Переждало трохи – знов стукає. Метнулась я та двері всі попричиняла, щоб пани не почули.

– А хто се тут? – питаю.

– Я, дівчино-горличко!

– Мабуть, – кажу, – чи не помилились: не в те віконце добуваєтесь!

– То ж бо й не в теє! Нащо ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба!

– Не так-то конче й треба!.. Оце найшли розмову крізь подвійне скло!… Гетьте! Ще пани почують!

Та й одхилилась од вікна.

А він таки:

– Дівчино! Дівчино!

– Чого се ти попідвіконню вкопався, Прокопе? – загомонів хтось потиху. – Он вечеря вже готова ще одколи, а вас нікого нема!

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 141 – 142.