5

Марко Вовчок

Другого дня ранесенько прокинулась наша панночка. Умилась, прибралась, оббігла усі будинки, увесь двір, і в садку була. Така веселенька. «Дома я! – каже. – Дома! Усе мені вільно!»

Цілує стару панію та раз у раз питає:

– Чи скоро в гості поїдемо, бабусечко? А коли гості до нас наїдуть?

– Та нехай же я перша сама тобою натішусь, рибко, нехай на тебе надивлюся!

– Та коли ж то вже я діждусь, бабуню! В мене тільки було й думки, що приїду додому – весело буде, людно, музики, танці… Бабусенько мила, люба!

– Ну, добре, пташко! Нехай трошки приберемось, та тоді вже зараз і гостей проситиму.

Почалось прибирання теє. Стара скрині з комори викочує та оксамити, рубки тонкії вибирає та кроїть та приміряє на панночку. Панночка аж підскакує, аж із радощів червоніє. То до одного дзеркала скочить, то у друге зазирне; склянку води візьме, то й там любує, яка вона хороша. То заплете коси, то розплітає, то стрічками перев’є, то вквітчається…

– Ах, бабусечко, – було викрикне, – коли вже я в атласову сукню вберуся?

– Як заручишся, дитино моя, – одказує стара. – Дам тебе за князя чи за графа, за багатиря всесвітнього!

А панночка й голову задерла, і виступає так, наче вже вона княгиня великородна.

Та тільки в них і мови було, що князі та пани вельможнії. Було і к весіллю зовсім приберуться і будинки поставляють кам’яні, і коней вороних позапрягають, – аж лихо! Пересипають такеньки, пересипають, – панночка й зітхне:

– Що, бабуню! тільки говоримо… І досі ще нікого в нас не було!

– Та зажди ж бо трохи: наїде такого, що й не потовплються.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 125 – 126.