25

Марко Вовчок

Ходив-ходив пан по кімнаті. Чутно йому, що пані плаче за стіною. «Боже мій! – промовив до себе, – чого вона плаче?» і так він те слово тихо, такеньки смутно промовив!

Не втерпів – пішов до неї; цілує, вмовляє. Чималу годину він її благав, поки перестала.

– А вечеряти не хочу, – каже панові. – Я на твої слуги – не то що – і дивитись не можу! Так із тобою поводяться, як із своїм братом… родичі та й годі!

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 141.