23

Марко Вовчок

А пани все по покоях ходять. Молода у кожний куток зазирає, що й як. Забачила зіллячко за образами:

– Що це таке?

– Се баба божничок уквітчала.

– Що?.. То вона в тебе тут порядкує! Викинь те зілля, серце! Се вже зовсім по-мужицькій.

– Добре, серденько.

Тоді вона його цілує: – Голубе мій!

От, находились, наговорились.

– Що це, – каже пан, – що нікого нема? Куди се баба поділась?

– А бач, бач, – зацокотіла пані, – які вони в тебе порозпущувані! Схотіла, то й пішла.

– Та не де дінеться! Ось я її гукну.

Та й кинувсь гукати: – Бабо! бабо! бабо! – як той хлопчик слухняний.

– Зараз, серденько, баба прийде, – говорить панії, вмовляючи її.

– Та де вона була?

– Певно, щось робила, любко. Се моя вся прислуга.

– А де моя Устина? І вона ізучилась бігати, не питаючись? Устино! Устино!

Я стала перед нею.

– Де була?

– Ось у цій кімнаті.

Стала я знов за дверима; знов дивлюсь і слухаю.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 140.