28

Марко Вовчок

Пішла я за бабусею через двір у хату.

– Оце привела вам дівчину, – каже бабуся, вводячи мене в хату.

А в хаті за столом сидить Назар чорнявий і молодичка гарненька, жінка Назарова. У печі палає, як у гуті. Одсвічують весело білі стіни і божничок, вишиваним рушником навішений, квітками сухими й зіллям уквітчаний. З полиці миси, миски й мисочки, і зелені, й червоні, і жовті, наче каміння дороге, викрашаються. Усе таке веселе в тій хаті було, прибране, осяюще і кужіль м’якого льону на жердці, і чорний кожух на кілку, і плетена колиска з дитинкою.

– Просимо до гурту! – привітали мене і вклонились.

– Може б, поруч зо мною така краля засідала, га? – каже Назар.

– Хіба ж ви тутечки найкращі, дядьку? – питаю. Сама озирнулась, аж той парубок уже тут, – з кутка на мене задивився, аж гаряче мені стало.

– А то ж ні? – каже Назар. – Придивись лишень до мене добре: то-то ж гарний! то-то ж хороший!

– Хіба поночі! – одмовила йому весело молодичка. Славна була то жіночка, – звали Катрею: білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко. У червоному очіпку, у зеленій юпочці баєвій. Смішлива була й гордоватенька, а що вже шамкая! І говорить, і діло робить, і дитину колише; то коло стола її вишивані рукава мають, то коло печі її перстені блискотять.

– Ну, ну! – каже їй Назар, – коли б оце не галушки, я б тобі одказав!..

Тут-бо саме Катря його поставила на стіл миску з галушками.

Назар моргнув на мене.

– Не гріх тому добре повечеряти, хто не обідав!

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 142 – 143.