24

Марко Вовчок

Увійшла бабуся старесенька-старесенька, – аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють. Увійшла, тихенько ступаючи, вклонилась панії та й питає:

– А що вам треба, пане?

Пані аж з місця зірвалась, що стара така сміла.

– Де се ти, бабо, була? Я тебе вже сам мусив гукати, – каже пан.

– Коло печі була, паночку: Ганні помагала, щоб добра вам вечеронька була.

Пан бачить, що вже жінка важким духом дише, а все не важиться він бабусю налаяти; лупа очима та кашляє, та ходить, – не знає, що вже йому й робити. Пані од його одвертається. Бабуся стоїть од порога.

– Що ж, вечеря готова? – питає пан уже хмурнійше.

– Готова, паночку, – тихо і спокійненько одказує бабуся.

– Серце (до панії), може б ми повечеряли?

– Я не хочу вечеряти! – одказала пані, вибігла і дверима грюкнула.

– То й я не буду вечеряти, бабусю, – каже пан смутненько вже.

– То я собі піду. На добраніч вам, паночку!

– Іди. Та треба глядіти, стара, щоб я не бігав за тобою сам! – загомонів був на неї, та зараз і вгамувавсь, як бабуся йому на те звичайненько одмовила: – Добре, паночку!

Вклонилась і пішла собі.

Примітки

Подається за виданням: Марко Вовчок Твори в семи томах. – К.: Наукова думка, 1964 р., т. 1, с. 140 – 141.