Ранок принцеси

Володимир Винниченко

Софі вражено зупиняється серед червоного салону з тацею в руках: у фотелі, притулившись чолом до його спинки, спить її світлість принцеса. Долі, як кітка з випнутою спиною, розкарячилась книжка. Всі лампи горять, і червоне світло їх таке хиряве, худосочне. В розчинені вікна буйно, розгонисто, тріумфуючи котяться золотисті сонячні хвилі, джерготіння горобців, гуркіт вулиці.

Червона голова ворушиться й раптово скидується догори.

Що таке? Що сталось? Де вона?

Софі злякано ставить каву на стіл біля канапи. Вже дев’ята година. Граф Адольф Елленберг із своїми секретарями дожидаються вже з півгодини внизу, прохаючи обіцяної їм аудієнції. Коли її світлість дозволять…

Її світлість раптом боляче зморщує брови й для чогось швидко дивиться в сад. Там нічого особливого немає. Дідусь Йоганн, підперезаний зеленим фартухом, стриже машинкою траву і з кимсь мирно перебалакує, повертаючи голову назад.

Принцеса помалу відходить од вікна й зупиняється коло столу, задумливо обводячи пучкою круг шапочки чайника. Стоїть і водить, стоїть і водить.

Софі теж стоїть і тривожно, з острахом блукає очима навкруги. Водіння пучкою по чайнику так стомлює її світлість, що вона безсило пускає руку вздовж тіла й стоїть зовсім непорушно. Стоїть і Софі, не сміючи рухнутись і лякаючись щораз більше та більше.

Принцеса раптом глибоко втягає в себе повітря, із шумом рішуче видихає його й підводить голову. Яке жорстке, сухе, колюче лице!

– Скажіть графові Адольфові Елленбергові, що я принята його не можу, я ще в ліжку. Але я даю… свою згоду. Чуєте? Даю згоду. Ідіть. До мене не приходити, поки не покличу.

– Слухаю, ваша світлосте.

Принцеса Еліза зашморгує портьєри одного вікна й сідає біля нього в той самий фотель. Одкинувши голову на спинку, вона сидить без руху. Сонячне світло, прориваючи червону тканину, гріє червоним тьмяним одсвітом тугу точену шию й дужку кістяного чіткого овалу. Раптом голова швидко відривається від фотеля й нахиляється до щілини портьєри. Внизу алеєю йде троє чоловічих фігур із оголеними шиями в мережаних жабо. Одна з жіночим м’яким задом і ласкаво витягненою наперед головою йде попереду, кругло потираючи руки. Принцеса гидливо заплющує очі й знову відкидає голову назад.