Експериментальна майстерня

Ірина Бекетова

Музей українського народного декоративного мистецтва

Музей українського народного декоративного мистецтва здійснив великий проект під назвою «Експериментальна майстерня. Творчий осередок. До 100-річчя Н. І. Федорової». В рамках цього проекту – організація масштабної виставки документів та мистецьких творів членів творчого осередку, видання буклету та проведення 8 червня 2007 р. вечора пам’яті Ніни Федорової.

В історії українського мистецтва робота творчої групи під керівництвом талановитого організатора, художника-технолога Ніни Іванівни Федорової стала яскравою сторінкою. Творча співдружність художників, архітекторів, технологів, народних майстрів багато в чому визначила сучасне обличчя декоративної та архітектурної кераміки. Колектив майстерні понад чотири десятиліття був генератором ідей в декоративному мистецтві, розробляв і впроваджував нові технології, торував шляхи розвитку та застосування кераміки в оздобленні архітектурних споруд.

Майстерню було засновано 1944 року за ініціативою мистецтвознавця Пантелеймона Мусієнка та з підтримкою професора, майбутнього президента Академії архітектури України Володимира Заболотного.

(На тій майстерні не шукай табличок,

А просто йди із серцем під рукою.

Іван Драч «Коні над Парижем»)

П. Мусієнко і Н. Федорова були вихованцями Межигірського технікуму кераміки та скла, а очолював навчальний заклад у 1923-30 роках Василь Седляр. Випускник Української Академії мистецтв (майстерня Михайла Бойчука – засновника національної школи монументального живопису) В. Седляр разом з однокурсниками Оксаною Павленко, Павлом Іванченком, Іваном Падалкою створили натхненну творчу атмосферу, в якій формувалися і зростали непересічні особистості. Седляр услід за М.Бойчуком сповідував вивчення студентами як класичної світової спадщини образотворчого мистецтва, так і національної народної традиції. Про його лекції П. Мусієнко писав: «Це було свято думки. Він сам був п’яний від любові до мистецтва і сп’яняв нас. Мистецтво було його мрією, стихією і покликанням». Бойчукісти – це генерація митців-ідеалістів, які щиро повірили в нові ідеали, у призначення мистецтва служити справі революції. Тридцять сьомий рік знищив їх віру, а багатьом обірвав життя.

Саме школа і гарт Межигір’я визначили життєвий і творчий шлях Н.Федорової, П. Мусієнка та їхніх однодумців. Молода завзята творча молодь керамічного технікуму вчилася натхненно і наполегливо. Студенти мали засвоїти ази образотворчого мистецтва і досконало знати технологію керамічного виробництва, щоб стати спеціалістами широкого профілю.

Ґрунтовні знання, отримані в Межигір’ї, та досвід роботи в школі народних майстрів (експериментальні майстерні при Київському державному музеї українського мистецтва на території Києво-Печерської лаври, засновані 1934 року за ініціативою Наркомосу УРСР з метою створення експонатів для майбутніх виставок у Москві, Ленінграді, Києві) був продовжений, творчо осмислений і збагачений у «софійській гончарні».

Спочатку заклад називався Експериментальною майстернею художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва та архітектури УРСР. З 1963 року майстерня була підпорядкована Київському зональному науково-дослідному інституту експериментального проектування (КиївЗНДІЕП) і мала назву Лабораторії архітектурно-художньої кераміки. Колектив працював у маленькому одноповерховому будиночку на території заповідника «Софія Київська», і тому майстерню часто називали «софійською майстернею», «софійською гончарнею» або ж просто «майстернею Ніни Федорової», яку вона очолювала з 1946 по 1985 роки (!).

Декоративне керамічне панно	Декоративне керамічне панно

Головним напрямком діяльності закладу була участь у відбудові зруйнованого війною Києва, створенні нового архітектурно-художнього образу міста. Зусилля архітекторів, технологів, художників, мистецтвознавців були спрямовані на пошуки нових технологій керамічного виробництва, на формування нового художнього стилю. В основу діяльності колективу лягои три принципи: орієнтація на традиції української народної кераміки, новаторський підхід у їх застосуванні, творча співпраця народних майстрів, художників-професіоналів, технологів та архітекторів. І треба визнати, що застосування синтетичних підходів до справи, творча співдружність багатьох фахівців принесли вражаючі результати. Кераміка, розроблена в майстерні та впроваджена в архітектурно-будівельну практику, зазвучала по-новому. У поєднанні з архітектурою кераміку – декоративно-художні та облицювальні елементи – використовували як коштовну прикрасу.

Усім стали відомі такі зразки оформлення як орнаментальна плитка для декорування житлових будівель на Хрещатику, інтер’єри готелів «Дніпро» (зруйнований наприкінці 1990-х років), «Київ», «Русь», «Золотий колос», Будинок кіно, середня школа № 51 у Києві, підземні станції метрополітену «Хрещатик» та «Нивки», Київський річковий вокзал і кінотеатр «Україна», готелі «Чорне море» в Одесі та «Тарасова гора» в Каневі тощо. Керамічне панно «Земля, флюїди життя і розквіту світам Всесвіту посилай» роботи Людмили Мєшкової з 1986 року прикрашає хол у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі.

Ніна Федорова була визначним технологом, нею створена широка гама кольорових полив – чорна, червона, відтінки бірюзово-сріблястої, сріблясто-перламутрової. Барвники майстерні Ніни Іванівни стали її візиткою. Саме в майстерні відбулося створення червоної поливи (на основі міді), спектр якої увібрав червлене золото, кольори стиглої вишні та гарячої крові. У вересні 1960 року Всесоюзне товариство винахідників і раціоналізаторів опублікувало винахід Федорової під назвою «Глазур червоного кольору на основі сполук міді» (посвідчення на раціоналізаторську пропозицію № 1 від 31 жовтня 1961 р.). У майстерні було відроджене стародавнє мистецтво розпису блискучими поливами, винайдені морозостійкі поливи та поливи відновного вогню.

Зразки декоратичної скульптури	Зразки декоративного посуду

Другим, не менш важливим, напрямком діяльності лабораторії стала натхненна робота в декоративній об’ємній пластиці та скульптурі малих форм. У майстерні розквітнув і набрав сили талант видатних художників-керамістів народного художника України Л. І. Мєшкової, заслужених художників України Г. С. Севрук та О. А. Грудзинської, заслуженого майстра народної творчості О. С. Железняка, знаних художників декоративної кераміки Г. Г. Шарай, Я. І. Падалки, Ф. І. Олексієнка, С Ю. Кацимона, А. Д. Масехіної, М. М. Маринченка.

Кращі роботи майстрів Ніна Федорова, розуміючи їх художню цінність, відразу ж передавала до Музею українського народного декоративного мистецтва. Тому музей має найповнішу збірку творів майстерні – понад 1500. Роботи творчого осередку представлені у Міжнародному музеї кераміки в Женеві, прикрашають експозиції музеїв світу, приватні збірки. Десятки персональних виставок майстрів лабораторії відбулися на теренах України та колишнього Радянського Союзу. Роботи, створені під дахом «софійської гончарні», неодноразово брали участь у республіканських, всесоюзних, зарубіжних виставках – у Празі, Монреалі, Будапешті, Софії, Варшаві тощо.

«Від розваг – до знань» – один із девізів Ніни Іванівни. В майстерні завжди було цікаво, усі новини археології, математики, історії, архітектури ставали предметом обговорення та дискусій осередку. Експеримент, пошук, розвиток – ось що було характерне для атмосфери 1970-х років. В цей час виділився ще один напрям діяльності – пошук символічного для України знаку-талісману, оберегу, що охороняє від сил зла. Кожен гість майстерні отримував свій оберіг-символ.

Знані в Україні діячі культури любили бувати в маленькому будиночку на території Софійського заповідника. Заходили запросто, як додому, Максим Рильський і Михайло Стельмах, Платон Майборода і Дмитро Гнатюк, Олесь Гончар та Іван Кавалерідзе, Григорій Чухрай та Іван Драч. В майстерні любили працювати художники Тетяна Яблонська і Сергій Отрощенко.

Сергій Параджанов, надсилаючи вітальні листівки, писав: «Уважаемые обожаемые…». Через теплу ауру майстерні пройшли мистецтвознавці, історики, археологи, музейники, просто звичайні кияни та гості столиці. Людяність, привітність, натхнення в праці та житті господині майстерні Ніни Іванівни Федорової притягували до «софійської гончарні», огортали творчою атмосферою, зачаровували. І кожен отримував свою долю наснаги. Майстерня стала своєрідним духовно-мистецьким містком, що поєднав минуле і сьогодення.

Мистецтвознавець Юрій Легенький згадує: «Уся атмосфера, що існувала в керамічній майстерні, була атмосферою тихого обожнювання чи благоговіння перед якимись далекими святинями. Мається на увазі повага до культури, часу, досвіду, майстерності. Все це не дуже афішувалося, але існувало».

Майже 40 років працював маленький, але дуже потужний творчий колектив «гончарні». Його керівник і головний натхненник Ніна Федорова не отримала почесних звань і титулів, державних нагород і почестей. Але вона мала більше – насолоду від творчої праці та визнання фахівців і сучасників.