Герб Побуг

Євген Чернецький

Українське геральдичне товариство

Герб Побуг належить до найдавніших на теренах Мазовії та Малопольщі. За різними підрахунками цим гербом користувалося від 150 до 200 шляхетських родів. Згодом шляхом адаптації до гербового роду переселень і шлюбів герб Побуг поширився на українських теренах Корони Польської та Великого князівства Литовського. Прикладом цього для другої половини XVI-першої чверті XVII століття може бути гетьман Війська Запорозького Петро Сагайдачний, який походив із Самбірського повіту Руського воєводства та користувався гербом Побуг.

Герб Шептицьких	Герб Ржищевських

Пізніше Побуг був представлений в гербах десятків козацько-старшинських родів Гетьманщини. Зокрема Побугом користувалися (подеколи із відмінами) Гудовичі і графи Гудовичі, Долинські, Косяровські, Нестеровичі, Нечаї, Подгаєцькі-Приблуди, Рудковські, Рухови (Рухови-Бадилевські), Свободецькі, Тризни та Фіалковські. У Московському царстві (згодом Російська імперія) герб Побуг підкреслював знатність Глєбових-Стрєшнєвих, Малиновських, Муханових та Стрєшнєвих. Таким чином, вже до кінця XVIII століття герб Побуг далеко вийшов за межі свого початкового ареалу і поширився навіть на теренах сусідів Речі Посполитої.

Походження цього давнього герба досі лишається предметом наукових дискусій. Свого часу значної популярності набули версії походження гербів, що були опубліковані в гербовниках XVI-XVIII ст. та окреслені в літературі XX століття як гербові легенди. Бартош Папроцький в праці «Gniazdo cnoty» (1572) навів щодо походження герба Побуг таку історію. Заглобчик (тобто рицар герба Заглоба – підкова пробита шаблею в стовп) вирішив спокутувати гріх свого предка чи родича і вирушив у чужі краї. Там він здійснив багато добрих справ, продемонстрував свою хоробрість та благочестя і за це під час аудієнції у Папи Римського визнані були його чесноти. На прохання Папи його також нагородив король Болеслав Хоробрий. Ті нагороди, зокрема, стосувалися і герба Заглобчика: йому замість шаблі додали до підкови хрест, а нашоломником став хорт, який мав нагадувати про старанність того рицаря.

Інші автори намагалися пояснити походження Побуту легендою про шлюб, внаслідок якого були поєднані герби двох родів. На противагу походженню Побуту від герба Заглоба висувалися також інші думки. Длугош вважав, що Побуг походить від герба Ястшембєц, а Бєльський і Нєсєцький виводили герб Заглоба від Побугу У всіх цих гербах зображено підкову і тому звичайно, така своєрідна генеалогія цих гербів цілком може відповідати реальній ґенезі гербових знаків, що відбувалася в середовищі середньовічного рицарства Польського королівства.

Герб Нечай	Герб Толочко

Однак сучасні дослідники польської середньовічної геральдики не схильні ставитися з довірою до гербових легенд, в яких дуже сильно відбилися історичні погляди та взагалі світогляд людини XVI століття. Набагато реальнішим є інше походження герба Побуг. Припускають, що він розвинувся з простого за малюнком знака власності, який міг бути простим півколом (пів персня) з хрестиком на ньому. Саме в такому простому варіанті цей давній родовий символ міг позначати певні межі володінь на деревах та каменях, а також худобу, речі тощо. В такому вигляді цей знак зображено на печатках найдавніших з відомих предків Побутів – комеса Мсцівоя (з 1231 та 1235 pp.) та його сина краківського воєводи Миколая (з 1257 p.). Можливо згодом півколо було інтерпретоване як підкова, а хорт у нашоломнику був давнім тотемним знаком роду Побутів або унаочнював ім’я чи прізвисько одного із шанованих предків.

Опосередкованим доказом того, що символіка герба Побуг впродовж Середньовіччя могла пройти через певну еволюцію, можуть слугувати зміни, що відбувалися в цьому гербі впродовж наступних століть. Найдавніші геральдичні пам’ятки змальовують цей герб з червоним полем щита, проте згодом у більшості випадків колір поля стає блакитним. Так само відбувалися зміни і в кольорі підкови та хреста: вони то срібні, то золоті. Окрім цього окремі роди використовували також відміни герба Побуг, додаючи до нього певні оригінальні елементи. Фіксується до вісімнадцяти таких відмін, але часто зміни могли бути настільки радикальними, що зараз вже доволі складно розпізнати походження певного герба від Побуга.

Сама назва герба – Побуг, що з’явилася на зміну середньовічним родовим та бойовим закликам, усталилася лише в XVI столітті. Очевидно, на цей процес дуже сильно вплинули друковані гербовники того часу. їхній варіант став сприйматися як певний зразок чи стандарт. Натомість у середньовічних пам’ятках зафіксовані наступні заклики цього герба: Пободзе, Побожанє, Побожани, Побоженє, Побожени, Побожанін.

Як вже зазначалося, гербом Побуг користувалося до 200 родів, що утворювали відповідний гербовий рід. Напевно якась частина цих родів булавласне нащадками давнього роду який своїм корінням міг сягати ще родоплемінних часів. Решта родів почала користуватися Побугом значно пізніше, можливо, через матримоніальні чи клієнтурні зв’язки з Побугами.

Герб Заглоба	Герб Дошот

Одним з найдавніших родів герба Побуг, відомим з джерел, є Конєцпольські з Конєцполя в Радомському повіті. їхнім предком мав бути куявський староста Пшедбор (згадується в 1348-1365 pp.), син чи онук якого, сєрадзький воєвода Якуб чи Якуш з Конєцполя та Янушовиць, з власною корогвою брав участь у Грюнвальдській битві 1410 року. В XVII столітті цей рід увійшов до кола магнатів завдяки політичній, військовій та господарчій діяльності великого коронного гетьмана і краківського каштеляна Станіслава Конєцпольського (1594-1646). Тоді Конєцпольським належали величезні маєтки в українських воєводствах Речі Посполитої. Це передовсім Смілянщина та Шарогродщина, а також міста Рівне, Лабунь, Броди.

З величних пам’яток, які залишили по собі Конєцпольські в Україні, не можна не назвати прекрасний замок-палац у Підгірцях на Львівщині, який побудовано на високому, пануючому над місцевістю взгір’ї. Здалеку він нагадує нам про велич одного з родів герба Побуг.

Побудував його занаказом Станіслава Конєцпольського у 1637-1640 pp. відомий італійський архітектор Андреа дель Аква в стилі популярних тоді «villa castello», які поєднували в будівлі оборонні та представницькі функції. Поруч з новою резиденцією було закладено чудовий парк в італійському стилі. Облаштування інтер’єрів тривало під керівництвом багатьох майстрів впродовж наступних десятиліть. За часів Конєцпольських, а також наступних власників, Собєських та Жевуських, в Підгірцях були зібрані прекрасні колекції живопису, не кажучи вже про меблі та інше начиння інтер’єру. Багато картин були присвячені самому Станіславу Конєцпольському й розповідали про найбільш відомі події його життя. Стіни величної Рицарської зали були щільно завішані багатьма портретами власників палацу, їхніх родичів та сучасників. Вздовж її стін була розташована одна з найбільших у Східній Європі колекція давньої зброї та обладунків. Рицарська зала з часів Конєцпольських та впродовж XVIII ст. використовувалася для великих прийомів та обідів. Зокрема, тут графиня Розалія Жевуська приймала імператора Франца I.

Гербом Побуг з відміною користувалися графи Шептицькі. До цього славного роду належать два митрополита та два єпископа XVIII ст. греко-католицького обряду, а також три сенатора в Речі Посполитій останньої чверті того ж століття. 29 липня 1865 р. в родині кавалера Мальтійського ордену, австрійського шамбеляна, члена Державної Ради (в Австро-Угорській імперії), посла на галицькі сейми, графа Яна-Кантія-Ремігіуша Шептицького та його дружини Зофії, дочки відомого польського драматурга графа Олександра Фредро і Зофії з графів Яблоновських, народився син, граф Роман-Олександр-Марія. Згодом він став одним з найбільших моральних авторитетів української нації як митрополит Андрей Шептицький.

Герб Ястшембєц	Герб Конєцпольських

На завершення подаємо список родів герба Побуг: Абаковський, Адамчовський (Адомчовський), Алхімович, Анджейкевич (Анджейкович), Баранський, Барберіус (Побуг з відміною), Беніславський, Бєліцький, Бєльський, Бжуханський (Побуг з відміною), Биліцький, Бромірський (Бромерський), Бронак, Бронаковський, Бужинський, Вбичик, Вєжховський, Вєкович, Вєнцкович, Вілкоцький, Водорадзький, Вульський, Гадимський, Гарліковський, Гвоздецький, Гінтовський, Горват, Гощинський, Грабовський, Гузковський (нобілітація 1768 p., Побуг з відміною, в 1817 р. отримали титул австрійських баронів з предикатом фон Нове Място), Гумовський, Рурський, Дадзібог, Дзєнгелл, Димовський, Длужевський, Дмоховський, Домбровський, Дошот (нобілітація 1811 p., Побуг з відміною), Душевський, Душинський, Елерт, Жеромський, Жищевський (Ржищевський, отримали титул австрійських графів в 1845 р.), Журавський, Задарка, Зажецький, Зайончковський, Запольський, Згаздзінський, Зглічинський, Здзєшинський, Зенгонський, Зеньгвірський, Зеранський, Зьолецький, Іскжицький, Кало, Кєжновський, Кєляновський, Кєрсновський, Кобилінський, Кобильський, Коморовський, Конажевський, Конєцпольський (отримали титул князів Священної Римської імперії германської нації в 1637 р.), Коссобудзький, Котлєвєзь, Краснодембський, Красносєльський, Кромполє, Крушинський, Кутлєвський, Куцицький, Лавський, Лакон, Ланєцький, Лгановський, Ленартович (нобілітація 1676 р.), Ленкавський, Мазуркєвич, Мальмовський, Мєдзьвєдзький, Мєчніковський, Монтовт (Побуг з відміною), Муховєцький, Нестерович (Побуг з відміною), Нечай (Побуг з відміною), Нєпрський, Нєрошинський (Побуг з відміною), Оженцький, Ольшевський, Паговський, Пакошевський, Пентлінський, Петельчич (Побуг з відміною), Пєжхальський, Побожанін, Поляновський, Помажанський, Поповський, Поцернацький, Прусмовський, Радомський, Рало, Ремєш, Ремішевський, Римашевський, Римінський, Родкєвич, Рокшицький, Россовський, Рудковський (Рутковський), Русіцький, Рушковський, Саванєвський (Побуг з відміною), Свєнтоховський, Станіславський, Станішевський, Стжешевський, Студмарський, Сурголевський, Суроцький, Сутковський, Сутовський, Суходольський (Побугз відміною), Терейковський, Терчиковський, Толлочко (Побуг з відміною), Тшцінський, Урецький, Фалішовський, Федорович, Філемонович, Філіпковський, Філіпович, Філіповський, Фричинський, Хоміріський, Цалованський, Цебровський, Центковський, Цєклінський, Цєншковський, Ченстковський, Четковський, Чижовський (Чижевський), Шанковський, Шантир (Побуг з відміною), Шептицький (Побуг з відміною), Шеферович-Спендовський (нобілітація 1676 p.), Шидловський, Шукшта, Щенснович, Щепковський, Щеснєвський, Щуцький, Яворовський, Якубович (Побуг з відміною), Яментович, Янушовський, Ястшембовський.