Монети Володимира Ольгердовича

Валентина Дубіцька

Національний музей історії України

XIV-XV сторіччя – один з утаємничених періодів стародавньої історії України. Причина в обмалі писемних пам’яток, що залишилися. Допомогти у дослідженнях може, до певної міри, нумізматика, оскільки монета є і матеріальною, і писемною пам’яткою.

На початку XIV століття, після майже сторічного панування на території України Золотої Орди, у татаро-монгольській державі внаслідок міжусобних війн спостерігалося економічне послаблення. В цей час розквітло Велике Князівство Литовське, очолюване Гедиміном, який князював у 1316-1341 роках. Він розпочав поступову експансію на південний схід шляхом включення руських (білоруських та українських) князівств, які продовжували зберігати свою соціальну та політичну структуру.

У 1362 р. татар переміг Ольгерд (1347-1377) і підпорядкував князівству Литовському Київщину, Переяславщину, Чернігово-Сіверщину та Поділля. Звичайно, це було для них значно кращим, ніж залежність від Золотої Орди. Литовське князівство намагалося не знищувати адміністративно-територіального устрою, місцевих звичаїв та правових норм. Крім того, відбувався значний соціально-економічний розвиток українських земель зростання сільського господарства, ремісництва, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, що зумовлювало виникнення нових грошових одиниць.

За Густинським літописом, того ж 1362 р. князь Ольгерд взяв Київ. Він віддав київський престол своєму синові Володимиру (1362-1394), який став однією з загадкових особистостей в історії України. Писемні джерела лише частково торкаються його діяльності.

Тому нумізматичні пам’ятки періоду князювання Володимира Ольгердовича, які вважаються цілком повноцінним державним документом того періоду, виступають чи не єдиним достовірним джерелом історичних відомостей.

Початок карбування монет Володимира Ольгердовича не має точно визначеної хронології, оскільки вони не датовані. Історики називають різні дати, однак у межах 60-80-х років XIV сторіччя. Якщо у цей період в грошовому обігу Подніпров’я переважали джучидські монети, то вже наприкінці 80-90-х років монети Київського князівства витіснили ординські монети з Середнього Подніпров’я.

Карбування грошових знаків Володимиром Ольгердовичем є побічним доказом певної незалежності київського князя від Литовського князівства. Однак за своїм статусом вони відповідають монетам середньовічних міст для внутрішнього обігу. Вважається, що їх виникнення було зумовлене зрослим економічним розвитком. Більше того, оскільки основні дати появи київських монет Володимира тяжіють до 60-70-х років XIV століття, тобто до появи литовської монети у Вільнюсі близько 1387 p., це дало привід припустити існування монет у Київському князівстві задовго до приходу сюди Володимира. Доказом цієї думки є знахідки золотоордпнськпх монетних унаслідувань Джанібека, які, ймовірно, побачив Володимир, ставши князем на цій землі. Прибувши з Литви без власних різників штемпелів, без власного срібла, він не міг одразу ж організувати карбування монети. От і вирішив Володимир поставити свій знак та ім’я на вже існуючій монеті Київського князівства, яке тепер було під його владою. Отже, передумовою появи першого типу монет Володимира були не амбіції молодого князя, а рівень розвитку Києва.

Історія вивчення цих монет досить цікава. Річ в тім, що вони стали відомими приблизно одночасно зі срібниками і златниками Давньої Русі, однак отримали не таку велику популярність, як давньоруські монети. Причиною були обмежена кількість знайдених монет Володимира Ольгердовича і досить поганий їхній стан, а також суперечки щодо правильної атрибутації. Дослідник давньоруських монет граф І. І. Толстой згадує монети Володимира Ольгердовича у своїй праці лише як доповнення.

Вперше про них доповів український історик XIX століття В. Б. Антонович у 1878 році на Третьому археологічному з’їзді. На основі матеріалу скарбу в селі Гвоздове поблизу Києва вчений зробив висновки про карбування литовсько-руських монет XIV-XV століть. У скарбі були сім срібних гривень та три обрубки гривень, віднесені Антоновичем до новгородського типу (вже в наші дні литовські дослідники кваліфікували їх як гривні литовського походження). Окрім того у знахідці виявили шість срібних золотоординських монет, датованих 1330-1364 pp. та дві руські монети зі слов’янськими літерами. На місце та час карбування вказували місцезнаходження скарбу, слов’янський напис імені князя, що правив з 1362-го до 1394 p., співвідношення ханської тамги та воріт, чи колон, які зустрічалися на монетах литовських князів.

Одним з нерозв’язаних питань є розшифровка «загадкової фігури» на монетах Володимира Ольгердовича. Історики різних часів визначали цей знак по-різному: як литовський герб «колюмни», як традиційні княжі хоругви попередників київського князя, як схематичне зображення голови барана чи зашифроване слово «ΒΑΣΙΛΕΨΣ». Потрапивши на монети Володимира Ольгердовича, геральдичний знак став схематичним і втратив початковий зміст. Однак більшість вчених, не дивлячись на те, що Володимир був наставним литовським князем, виводили походження знака на його монетах зі знака Рюриковичів.

Вивчаючи монети XIV-XV сторіч, дослідники по-різному тлумачили зображення та написи на них, висловлювались щодо монетної стопи, середньої ваги та техніки карбування. Така різноманітність думок була слідством нестачі нумізматичного матеріалу, адже лише за великої кількості можна відокремити серед монет окремі типи та розташувати в певній хронологічній послідовності.

Найбільший скарб монет Володимира Ольгердовича було знайдено 1911 року в Сосниці Чернігівської губернії. Відомо понад 1200 монет, і з них у цьому скарбі було виявлено більше 1000 одиниць. Вивченню знахідок присвятив свою наукову діяльність М. Ф. Котляр: визначив основні типи, встановив їх метрологічні характеристики, прочитав легенди, розгадав зображення і поділив монети на п’ять основних типів. Перший містить княжий знак на лицевому боці та тамгу у вигляді сплетіння і легенду з іменем князя на зворотному. На думку Котляра, ці монети почали карбуватися першими, оскільки виконані найбільш досконало та є найважчими. Невелика кількість монет першого типу викликана недовгим періодом виготовлення. Ймовірно, карбування монет з тамгою завершилося одразу по вступу на польський престол Владислава Ягелла у 1386 p., коли Володимир остаточно позбавився залежності від татар. Однак невдовзі вага монеь зменшилася з 0,58-0,6 г до 0,30-0,32 грама.

На другому типі монет Володимира зображений князівський знак на лицевому боці та літери «К» і легенди на зворотному боці. Ці монети були першими відомими науці монетами Володимира Ольгердовича, знайденими в складі Гвоздовського скарбу 1873 року. Склад монет цього типу досить неоднорідний за якістю та ваговими показниками. Оскільки в межах другого типу існують дві основні групи – виконані більш якісно з більшою вагою (0,32 г) та виконані гірше зі зменшеною вагою (0,18-0,20 г) – це дало підстави припустити певний розрив в часі між цими емісіями. Однак висновки щодо ваги монет не є кінцевими і потребують подальших досліджень. Третій тип монет містить княжий знак на лицевому боці та хрест і легенду на зворотному. Попри велику кількість знайдених монет такого типу, вони майже невідомі в нумізматичній літературі.

Після випуску трьох типів монет Володимира Ольгердовича розпочалося, як вважається, одночасне карбування четвертого та п’ятого типів – так званих брактеатів. Це були односторонні монети, відомі в Європі з XII століття. В умовах боротьби за право виготовлення монет з’явилися відкарбовані на тоненькому монетному кружку одним верхнім штемпелем на м’якій підкладці, в результаті чого на одному боці зображення випукле, а на другому таке саме увігнуте. Європейські брактеати виконували роль лише внутрішніх грошових одиниць. На брактеатах Володимира Ольгердовича четвертого типу зображено княжий знак, легенда відсутня. Середня вага в межах 0,14-0,16 грама. На брактеатах п’ятого типу зображено хрест, а легенди немає. За вагою вони близькі до монет-брактеатів четвертого типу.

Досліджуючи монети Володимира Ольгердовича, сучасні українські дослідники виявили ще дві групи монет, які хронологічно можна віднести до даного історичного періоду. Перший тип – двосторонні наслідування золотоординських монет хана Джанібека (1351-1352); другий тип – монети з княжим знаком і легендою та наслідуванням монет хана Мухуммеда-Буляка (1371-1372). Оскільки монети-наслідування золотоординських монет хана Джанібека були знайдені на дніпровському лівобережжі (Сумщина) і лише два екземпляра на території Києва, можна припустити їх локальну емісію невідомим емітентом на північних землях Київського князівства. Час їх карбування, визначений 1354-1363 pp., співпадає з часом правління князя Федора в Києві. Монети другого типу, наслідування срібних монет Мухаммеда, можна вважати окремою новгород-сіверською групою часів правління Дмитра-Корибута.

Техніка виготовлення монет Володимира Ольгердовича не була наближена до тогочасних європейських стандартів. Монети, карбовані за його часів, були досить низької якості. Одна група вчених вважають, що вони були виготовлені за технікою російських монет, інші наближують до татарських, оскільки довгий час вони були основними представниками грошового обігу на цій території. Суть у тому, що монети Володимира були виготовлені за дротяною технікою. Якщо для європейської монети спочатку з металевого листа вирізали монетний кружок, перш ніж поставити на ньому зображення, то для монет Володимира використовували шматочки дроту. Техніка виготовлення штемпелів також відрізнялась від європейської, в якій використовували пунсони та різці. Саме так були виготовлені штемпелі монет Червоної Русі XIV століття. Київські монети карбували штемпелями, виготовленими лише за допомогою різців. Цей факт доведено поштемпельним аналізом монет Володимира. Може бути, на монетний двір до Києва запросили фахівців з Центральної чи Північно-Східної Русі, внаслідок чого у монетах відбилися їхні професійні уподобання.

Оскільки ареал знахідок монет Київського князівства XIV сторіччя обмежений Київською, Чернігівською та Сумською областями, припускається, що саме в Києві був монетний двір. Побічним доказом цьому є літера «К» на великій кількості монет Володимира Ольгердовича, яка більшістю вченими розшифровується як початкова від назви міста карбування. Відкриття залишків монетного двора дало б змогу розкрити питання техніки виготовлення монет, монетної стопи.

Паралельно з монетами Київського князівства в грошовому обігу XIV-початку XV століття на території України брали участь багато інших грошових одиниць. Найвідоміші з них були празькі гроші, що отримали назву «широких грошей» серед населення. Вони були досить авторитетними на міжнародному грошовому ринку та мали великий ареал розповсюдження. Трапляються в знахідках литовські, польські, угорські, північно-руські, молдавські, візантійські, італійські, сілезькі монети. Також присутні золотоординські монети та їх наслідування і генуезько-кримські монети, карбовані 1396-1471 рр. у Кафі.

Така багатогранність скарбів XIV-XV сторіч спричинилася різними історичними подіями та економічною нестабільністю. Поява ж власних грошових одиниць є доказом розвитку великих міст. Науці відомі Чернігово-Сіверський, Київський, Галицький, Подільський центри карбування монет. Вони були останніми власними монетами на території України, оскільки пізніше в грошовому обігу присутні були лише монети держав, до складу яких входила Україна. Монети місцевого карбування – невід’ємна частина грошового ринку, яка виконувала роль розмінної грошової одиниці.