Київ аптечний

Сергій Соколов

Саме таку назву – «Київ аптечний» – має чергова, шоста книга серії письменника-історика Віталія Ковалинського «Київські мініатюри». Вона побачила світ навесні цього року у видавництві «Купола», яке очолює Сергій Соколов, і була представлена в травні у столичному Будинку кіно. Ініціатором видання цієї цікавої праці став директор ТОВ «Аптека гормональних препаратів» Віктор Журавльов.

Назва та зміст книги – «аптечні», але головним героєм, як і в усіх інших творах автора, є КИЇВ. У книзі розповідається про давні першопочатки, становлення та розвиток аптечної справи. Про давньоруського лікаря ченця Печерського монастиря преподобного Агапіта. Про видатних київських аптекарів Григорія Федоровича Бунге та його синів Федора Григоровича, Григорія Григоровича та Андрія Григоровича. Аптека, що стала їхньою родинною, вперше відкрилася 1730 року вдруге, після 150-річної перерви, – у 1988-му. І як, за виразом історика Миколи Закревського, Київ є колискою просвіти для нащадків слов’ян, так і аптека Бунге на Подолі стала колискою для усього аптечного Києва. Після неї з’явилися інші.

Віктор Журавльов, Віталій Ковалинський та Сергій Соколов. 11 травня 2007 р.	Заслужений фармацевт України Т. Д. Попова

Значний внесок у розвиток київської аптечної справи зробили аптекарі Іван Богданович Тецнер, Іван Федорович Ейсман, Адольф Іванович Марцинчик і його сини Адольф, Целестин та Іван Адольфовичі, брати Микола та Антоній Даниловичі Фромметти, брати Феліціан і Ксаверій Ігнатовичі Бугаревичі, колишня аптека яких і досі працює на розі Великої Житомирської та Володимирської вулиць.

Особливою популярністю серед киян користувалася аптека Марцинчика по Хрещатику, № 36. її відкрив у 1866 році Адольф Марцинчик-батько, а з 1869-го, після його смерті, управляв аптекою впродовж 43 років Адольф Марцинчик-син. Наприкінці 1871-го було створене Товариство на довірі «Брати Марцинчики», яке відкрило власні аптечні склади і здійснювало торгівлю фармацевтичними, хімічними та іншими тому подібними матеріалами. Склади були своєрідними підприємствами і постачали медичні препарати, хімічні товари, мінеральні води, хірургічні інструменти, приладдя для аптек і шпиталів, пристрої й реактиви для цукрових заводів, фото- та інших лабораторій. Вони виготовляли мило, і не лише косметичне, а й скипидарне, для прання та дезінфекції білизни. Ще й зубні еліксири, ароматичні води, пластирі, кисневі подушки і багато інших украй потрібних дрібничок. Сировину купували в Росії і за кордоном, де культура використання лікарських рослин була дещо вищою.

Справи швидко йшли вгору, й у жовтні 1881 року імператор Олександр III затвердив статут нового об’єднання – Південно-Російського товариства торгівлі аптекарськими товарами (ЮРОТАТ).

Комерційний директор «Аптеки гормональних препаратів» Наталія Шутяк (в центрі) з представниками компанії KRKA	Ірина Андріївна, Андрій Андрійович та Ірина Аполлонівна Шкляруки

Воно призначалося «для утримання та розповсюдження дій складу аптекарських товарів, що знаходиться у Києві та належить братам Марцинчикам, а також збуту як всередині Росії, так і за кордон, аптекарських товарів та препаратів, однаково патентованих засобів, найкращої якості, за можливо дешевими цінами».

Минали роки, кілька разів змінилася влада, а розпочате Марцинчиками промислове підприємство ЮРОТАТ’а по теперішній вулиці Саксаганського, № 139 працює, як і працювало, лише змінюючи технологію виробництва і назви: 1-ша Українська Радянська хімфабрика, Хіміко-фармацевтичний завод, Пеніциліновий завод, ВАТ « Київмедпрепарат», корпорація «Артеріум».

Про усе це і багато іншого розповів Віталій Ковалинський у своїй праці. А ще, завдячуючи книзі, цього року познайомилися родичі – лікар поліклініки Київського військового госпіталю Ірина Аполлонівна Марцинчик (Шклярук) та професор з Москви Олександр Борисович Марцинчик.

Втім, у книзі йдеться не лише про створення і розвиток київських аптек. Тут також – про «науку довготривалого життя» та старовинні рецепти, про знаменитих лікарів-вихідців з Києва Нестора Амбодика-Максимовича та Федора Граля, про епідемії та пожежі в Києві, про подільські храми та печерську фортецю, про київських генерал-губернаторів та цивільних губернаторів, про київського срібних справ майстра Стрельбицького та купця Сухоту, про університет св. Володимира та Володимирський кадетський корпус та про багато іншого.

На громадській презентації книги Віталія Ковалинського відомий телеведучий, журналіст, історик Данило Яневський сказав проникливі слова на адресу автора: «Чому я знімаю капелюха перед Віталієм Васильовичем? Тому, що він об’єднує світи. Це великий дар, це велика відповідальність, це велика радість і це велике щастя бути знайомим з цією людиною і називати його своїм товаришем і своїм другом. Він повертає нас до нашого первородства. Ми – кияни за національністю, покликанням, способом думання, дихання, життя, споживання борщу, читання книжок і милування нашим містом».