Українські порохівниці

Людмила Білоус

Музей українського народного декоративного мистецтва

У багатотисячній збірці Музею українського народного декоративного мистецтва зберігається невелика, усього 66 одиниць, але надзвичайно цінна своїм історичним і художнім значенням колекція порохівниць XVII-початку XX сторіччя.

Художня обробка кістки та рогу була добре відома ще майстрам Київської Русі. Після татарської навали XIII сторіччя цей вид мистецтва, як і багато інших, надовго занепав, а з XVII-ro він набув нового розвитку, насамперед в оздобленні порохівниць.

Історичні джерела містять відомості про те, що на території України порохівниці почали виготовляти з того часу, як з’явилася вогнепальна зброя, заряд якої набивався з дула. їх виникнення тісно пов’язане з історією запорозького козацтва, період утворення якого охоплює 1471-1583 роки.

Рушниці та порохівниці запорозькі козаки почали застосовувати ще у XVI сторіччі. Про це свідчить зображення козака з мушкетом, списом і рогом за поясом на військовій печатці, наданій козакам польськими королями Сигізмундом І (1507-1548) і Стефаном Баторієм (1576-1585). Яків Собеський (1588-1646), батько польського короля Яна III Собеського, учасник Хотинської війни 1620-1621 років, свідчив, що усі запорозькі козаки володіли рушницями, а французький інженер Гійом Левассер де Боплан (1600 1673), подорожуючи Україною й потім описуючи життя запорожців, зазначав, що кожний козак, вирушаючи в похід, брав з собою шаблю, дві рушниці та 6 ліврів пороху (близько 3 кг).

Найбільш придатним матеріалом для зберігання пороху сухим виявився ріг. Він був легким, міцним, водонепроникним. Використовували ріг оленя, лося, сайгака (дикої степової кози). Для порохівниці обирали стовбур рога з розгалуженнями. Торці закривали роговими, металевими чи дерев’яними заглушками. В один отвір вставлялася металева трубочка для засипання пороху в рушницю.

На території Запорозької Січі були поширені різноманітні ремесла. Були й майстри, які виготовляли порохівниці. На музейних пам’ятках до наших днів збереглися імена Івана Дружиненка, Микити Зубенка, Івана Корженка.

Переважна більшість рогових порохівниць оздоблена неглибоким контурним різьбленням (гравіруванням) зі штриховим або сітчастим заповненням окремих елементів малюнка. Для посилення виразності у заглиблення втирали смолу або сажу.

Гравірований орнамент українських порохівниць часто вражає своєю вишуканістю, композиційною узгодженістю з формою. Іноді в декорі простежуються риси, спільні з книжковою гравюрою, яка особливого розквіту набула у XVII-XVIII сторіччях. Заставки та кінцівки стародруків оздоблювали пишним рослинним орнаментом, який розвинувся на основі впливу на українське мистецтво західноєвропейського стилю бароко. Орнамент багатьох порохівниць XVIII ст. за характером штрихового малюнка подібний до гравюри.

Серед мотивів декорування порохівниць одним з найдавніших є невеликі за розмірами концентричні кола з крапкою всередині, які виконувалися за допомогою металевого двозубця – так званий очковий орнамент. Значного поширення набула розетка – давній символ сонця. Походження цього мотиву сягає глибокої давнини, коли первісна людина за допомогою знаків-символів передавала своє уявлення про світ і вірила в їх охоронну силу. Улюбленим мотивом декорування є виноградна лоза, яка у тогочасних творах мистецтва була елементом християнської символіки. Виноградна лоза часто зображується в композиціях разом з Голгофським хрестом, обабіч якого розміщували знаряддя мук Христових (спис і тростину) та написи-криптограми: ІНЦІ (Ісус Назорей Цар Іудейський), ІС/ХС (Ісус Христос), НИ/КА (Перемагає), МЛ/РБ (Місце лобне раєм буде), Г/Г (Гора Голгофа), Г/А (Голова Адама).

Рослинний орнамент на порохівницях трактується у вигляді стилізованого дерева або квітки, що виростає з вазона. Зустрічаються зображення вершників (запорозького козака, турка), звірів, птахів, культових споруд, жанрових сцен (наприклад, полювання), двоголових орлів, хрестів, херувимів тощо. На одній з порохівниць можна – малюнки-символи: лев – сила, орел – влада, пелікан – самопожертва, хрест – віра, дві пташки на гілці – зародження життя, меандр – нескінченність.

Невелику групу складають порохівниці, виконані з рогу бика. Вони темного кольору, плескатої, злегка загнутої форми. Вузький кінець часто має завершення у вигляді голови риби або качки. На їх орнаментиці позначився стиль класицизму, який поширився в мистецтві кінця XVIII-початку XIX сторіччя. На них зображення жанрових сценок, сільський пейзаж з будинками, деревами, криницею, жіночою постаттю з коромислом і відрами тощо. Є й пояснювальні написи – «Попалася качечка», «Заграй, брат, козачка».

Серед запорожців побутували і порохівниці східного походження. Вони потрапляли до них шляхом здобичі або торгівлі. На території України, зокрема у Львові, у XVII-XVIII сторіччі містилося багато вірмен, які займалися виготовленням зброї та порохівниць. Музей володіє двома такими пам’ятками, виконаними зі слонової кістки. Вони декоровані традиційним східним орнаментом, металевий затискач вкритий золоченням. Також у колекції зберігається цікава порохівниця, виготовлена з дерева і вкрита шкірою змії, що з часом закам’яніла. Вона має форму дуже загнутого рогу.

Наприкінці ХІХ-початку XX сторіччя порохівниці набули поширення у гірських районах Карпат. Рогові оздоблювали накладними металевими пластинами з карбованим орнаментом, а дерев’яні – різьбленням та інкрустацією рогом, бісером, перламутром, кольоровим деревом.

Нині порохівниці є раритетними пам’ятками, історична цінність яких з кожним роком зростає. їх по праву можна поставити в ряд видатних творів українського народного мистецтва.