Церква Опаса на Берестові

Вікторія Величко

Музей історії Києва

Києво-Печерська церква Спаса на Берестові є перлиною давньоруської архітектури. Село Берестове, де вона постала, було відоме з часів Володимира Святославовича. Там засновник Київської держави і хреститель Русі мав свій князівський двір з дерев’яним палацом і там він упокоївся.

Довгі часи церква вважалася найстарішим храмом Києва, зведеним за часи Володимира Святославовича. Лише перші серйозні дослідження пам’ятки, здійснені у 1860-і роки, довели, що її було зведено значно пізніше – на початку XII сторіччя.

За сина Володимира Ярослава княжій двір на Берестові не втратив свого значення і в другій половині XI сторіччя вважався офіційною резиденцією київських князів, оскільки його місце розташування вважалося більш безпечним, ніж укріплення Верхнього Києва. І усе ж 1096 року Берестове було спалене половецьким ханом Боняком, але невдовзі князівський двір відновився.

Фасад церкви Спаса на Берестові	План церкви Спаса на Берестові

Літописні джерела не повідомляють точної дати побудови кам’яного храму, перша згадка відноситься лише до 1138 року коли тут була поховали дочку Володимира Мономаха Єфимія: «…и положена бысть на Берестовемь у святаго Спаса». Очевидно, храм будувався у 1113-1125 роках в період княжіння Володимира Мономаха і слугував за родову усипальницю Мономаховичів. 1157 року в ньому був похований його син київський князь і засновник Москви Юрій Долгорукий, у 1175-му – його онук Гліб. Останнє літописне свідчення про Спаський собор відноситься до 1231 року коли на урочистому посвяченні Кирила єпископом Ростовським серед багатьох духовних чинів згадується ігумен Петро Спаський.

Під час монголо-татарського нашестя двір та церква на Берестові знов зазнали руйнування і довгий час знаходилися у такому стані. Лише у 1640-1642 роках завдяки митрополиту Петру Могилі храм був відбудований.

Первісно храм уявляв собою шестистовпний храм з трьома апсидами і, вірогідно, однією банею. Центральна частина за будовою нагадувала Успенський собор Києво-Печерської Лаври, проте мала свої особливості. В нартексі знаходилась башта і хрещальня, що ризалітами виступала на південний та північний фасади. Перед входами були притвори з невисокими трилопасними арками, проте самий храм був досить високим, спрямованим за своєю архітектурою вгору.

Висота хорів в інтер’єрі сягає 10 метрів, що не має собі рівних в давньоруських храмах. Фасади церкви прикрашені декоративним меандровими фризами, плоскості стін розділені потрійними нішами, розташованими в два яруси. Вікна на фасаді та викладені цеглою хрести урізноманітнюють досить стриману симетричну архітектуру храму. Мурування виконано в типовій для київського давньоруського будівництва техніці з утопленим рядом, тобто коли один рядок цегли (плінфи) заглиблений більше, ніж суміжні. Камінь в будівництві церкви був мало застосований, лише в товщині стін, і ніде не виходив назовні. Поверх мурування стіни тинькувалися, залишався лише декор -меандрові фризи і хрести. У XVII сторіччі до збереженої західної частини храму прибудували гранчасту апсиду, а із заходу – великий притвор. Після цих перетворень храм набув рис характерної української хрестової, з п’ятьма банями церкви.

У 1813 році була прибудована дзвіниця, зведена за проектом архітектора Меленського. Рівно через сто років церква досліджувалась відомим археологом Мілеєвим. Він виявив її первісні фундаменти, відчищені від тиньку стіни будівлі, тоді ж були звільнені від пізніх записів могилянські фрески 1644 року.

Розписи, що їх зробили грецькі майстри з Афону разом з місцевими майстрами, являють собою доволі цікаву трансформацію візантійського мистецтва, але одночасно у вишуканих композиціях простежується вплив раннього італійського Відродження. Живопис на стінах гармонує з готичними зірчастим склепінням. На особливу увагу заслуговує ктиторська фреска, що зображує Петра Могилу, який припадає до ніг Вседержителя. Цей портрет – один з кращих зразків українського портретного живопису ХУП століття, написаний, ймовірно, київським майстром.

Загальний вигляд церкви Спаса на Берестові. 2007.	Давні фундаменти церкви

Протягом століть ніхто не міг уявити, що під товстим шаром тинькування зберігаються давньоруські фрески, оскільки первісні розписи були забілені через деякий час після монголо-татарського набігу. Тим пояснювалося, що майстри XVII сторіччя не змогли їх побачити. Лише 1970 року під час робіт з поновлювання пізніх фресок були виявлені первісні розписи. Одна з фресок – за біблійним сюжетом, який спеціалісти трактують як «Третє явлення Христа після воскресіння на Тиверіадському морі», де зображені п’ятеро апостолів. Сцена ловлі риби, хоча й має сакральний зміст, але написана як надзвичайно жива жанрова сцена. Мабуть авторами фрески були місцеві київські майстри, що наслідували еліністично-візантійські традиції.

І до сьогодні, не дивлячись на усі перебудови Спаса на Берестові, він зберігає стриману, непоказну чарівність давньоруського храму.