Владислав Міцкевич

Луняк Євген

Ще однією цікавою в історіографічному плані працею, виданою в 1863 р., стала книга Владислава Міцкевича «Польща та її південні провінції: рукопис одного українця» [2304].

Хоча цей політичний трактат розглядає сучасне політичне, соціально-економічне, культурне та релігійне становище колишніх південних провінцій Речі Посполитої (автор в основному згадує про три з них «Волинь, Поділля та Україну», вочевидь, не бажаючи дратувати Австрію згадками про Галичину), значне місце в ньому посідає обгрунтування історичних прав Польщі на володіння зазначеними територіями. Тут наводяться аргументи законності польської влади на землях Південної Русі, починаючи з княжої доби. В цілому замальовується ідилічна картина взаємин поляків з русинами-рутенами до останніх днів існування польської державності. На думку автора, якщо конфлікти між цими націями й існували, вони носили виключно характер внутрішніх чвар або зовнішніх провокацій. Прикладом останніх може бути Коліївщина (Koliszczyzna), назву якої в творі для кращого розуміння французьким читачем продубльовано поняттям «Жакерія» [2305].

Відчувається дуже гарне знання Владиславом Міцкевичем української історії, факти з якої він щедро черпає для підтвердження своєї концепції. Цікаво, що він вкотре підіймає питання про правомірність використання Московією терміну «Русь». Автор підкреслює, що столицею Русі-Рутенії завжди був Київ. Він зауважує, що «московити, гидують називатися своїм первісним назвиськом «москалі» (Moskale) і за будь-яку ціну прагнуть іменуватися «росіянами»» [2306]. Цікаво, що для того, щоб не вводити в оману франкомовного читача, термін «Русь» тут всюди позначено як «la Roussie» й це відмежовує його від вже вкоріненого у свідомості поняття «la Russie» – Росія. Відповідно, русини тут іменуються поняттям «les Roussiens», що відрізняє їх від росіян – «les Russes».

Трактат завершується досить прогнозованим висновком про те, що політичне майбутнє русинських-рутенських земель може бути лише в спільній з поляками державі, а самі русини-рутени є спорідненим з останніми народом, котрий не має нічого спільного з московитами.

«Отже, – читаємо в творі, – таким чином Московія не має і не може мати нічого спільного з Руссю (Рутенією)… Більше того московська цивілізація докорінно відрізняється від цивілізації полоно-русинської. Московський народ є амальгамою фінської й татарської раси. Русинський народ є слов’янським за кров’ю і, як наслідок, формує те ж саме національне тіло, що й народ мазовецький» [2307].

Звичайно, згаданий щойно твір є не науковим дослідженням, а зразком політичної пропаганди. Однак, попри все, праці такого характеру привертали увагу читацької публіки до проблем України та її історичного минулого.

Відмітимо, що дуже схожі ідеї висвітлюються в короткій «Нотатці про Русь Польську та Русь Московську» (1859), де, зокрема, зазначається:

«Отже, існує дві Русі: Русь Московська, що амальгамувалася впродовж століть з Московією, та Русь Польська, інтегрована частина Польщі, які, відрізняючись між собою звичаями, наріччям, господарством, звичками своїх мешканців, і навіть часом свого незалежного існування, поєднуються між собою хіба що традиційною ненавистю одне до одного. Ще сьогодні руські селяни в Польщі ненавидять московитів і не називають їх інакше, як їхнім справжнім іменем – Москалі (Moskali)» [2308].

Поміж іншим, в цій «Нотатці» наведено також тексти документів 1764 р. про визнання урядом останнього короля Речі Посполитої за Катериною ІІ титулу імператриці всеросійської [2309].

Говорячи про франкомовні козакознавчі праці Владислава Міцкевича, нагадаємо, що саме він здійснив французький переклад «Повістей козацьких» Чайковського, а також написав до них «Нотатку про козацький народ», де кортко подавалася історія козацтва від його зародження до сучасності. Між іншим, в цій «Нотатці» він подає цікаві відомості про сучасних козаків, нащадків-запорожців, що залишилися на теренах Порти. Міцкевич повідомляє, як

«один поляк-вигнанець зустрів в 1830-х рр. банду цих козаків і був обраний її отаманом. Взимку вони грабували росіян під турецькими прапорами, а влітку грабували вже турків під російськими» [2310].

Як веде далі автор, згаданий поляк керував турецькими козаками шість років, а згодом, побоюючись їхнього обурення, яке він раніше вправно перекидав на єврейських управителів, втік до Франції [2311].

Примітки

2304. Mickiewicz L. La Pologne et ses provinces meridionales: manuscrit d’un Ukrainien. – P.: E. Dentu, 1863. – XXIII+167 р.

2305. Ibid. – P. 44.

2306. Ibid. – P. 107.

2307. Ibid. – P. 135.

2308. Note sur la Russie Polonaise et la Russie Moscovite // La deffaicte des Tartares et Tvrcs faicte par le Seigneur Iean Zamoїsky chancelier et capitaine general de la covronne de Pologne avec le nombre des capitaines et soldats morts ivsqves av nombre de septante cinq mil hommes, assemblez povr ravager le royavme de Pologne sovbs la condvite de Begliarbe Bassa: Nouvelle edition avec notes et a laquelle on a ajoute Le discovrs de Iean Zamoїsky tenv a la diete de Varsovie en 1590 et la reponse de Sigismond III tradvits pour la premiere fois en francois. (Avec un avant-propos par Charles Sienkiewicz). – P.: J. Techener, 1859. – XVIII+74 p. – P. 67.

2309. Ibid. – P. 69-73.

2310. Czajkowski M. Contes cosaques, par Michel Czaykowski, aujourd’hui Sadyk-Pacha… – P. XIX-XX.

2311. Ibid. – P. XX.