Юзеф Танський

Луняк Євген

Відзначимо також ще одну працю, що походила з польського табору, пропагувала ідеї польської політичної еміграції і зачіпала історію України. Мова йде про твір військового і публіциста Юзефа Танського (1805-1888) «Польща перед Європою», виданий у Парижі в 1862 р. [2312] Між іншим, в роки Кримської війни Танський перебував при головному штабі французького експедиційного корпусу, де керував відділом кореспонденції. Про цю війну він також згадує в своєму творі.

Автор, як і інші його земляки-вигнанці, запевняє західне суспільство, що для утвердження в Європі миру та рівноваги конче необхідне відродження незалежної Польщі [2313], котра могла б стримувати натиск російського царизму зі сходу, стосовно якого він пише: «Царизм має азіатське походження і вдало не зміг би бути наслідуваний жодною європейською державою, інакше як шляхом деспотизму чи подібного ж роду тиранії її правителів» [2314]. Танський оголошує російських царів прямими спадкоємцями татарських ханів [2315]. На його думку, саме татари передали московитам своє варварство та деспотизм [2316].

Польський публіцист наголошує, що «всеросійськійсть» влади московських царів завжди була блефом.

«Дійсно, – занотовує він, – коли великі князі московські взяли титул царів, а згодом і імператорів всеросійських, вони поширювали своє домінування лише на Центральну Русь, яку називають ще Чорною Руссю, тоді як поляки володіли Червоною Руссю, Білою Руссю та Малою Руссю. Червона Русь не складає частини й сьогоднішньої Росії, володіти якою та дуже прагнула. Австрія отримала цю землю при першому поділі Польщі, утримала за собою й дала їй назву Галичини» [2317].

Цікава деталь, на відміну від французьких авторів ХVІ-ХVІІІ ст., які називали Чорною Руссю південноруські землі, тобто терени теперішньої України, Танський використовує це поняття у відмінному значенні – володіння Московії. Говорячи в іншому місці про Україну, він знову-таки підкреслює, що «Україна й Галичина – найпрекрасніші й найбагатші польські провінції» [2318].

В зазначених творах кінця 1850-х – 1860-х рр. виразно відчувається вплив історичних концепцій Духінського.

Актуалізація польського питання в міжнародній політиці зумовлювала велику цікавість французького суспільства до полонознавчих досліджень. В період 1830-1860-х рр. було створено кілька великих узагальнюючих нарисів польської історії, написаних або французькими авторами в співавторстві з поляками, або ж французами, що перебували під значним польським впливом. Так, наприклад, в ролі співавтора (чи, скоріше, редактора) «Історії Польщі» вищезгаданого Чинського, виданої в 1839 р., виступав історик Віктор Боро (1804-після 1875).

Одним з перших французьких авторів узагальнюючих історичних праць стосовно Польщі, котрий відгукнувся на події 1830-1831 рр., був Альбер-Шарль-Фредерик Файо (1797-1861), що написав в 1831 р. тритомну «Історію Польщі від її початків до 1831 р.» [2319]. Цей нарис згодом перевидавався.

Ще одним творцем популярних історичних нарисів про Польщу став католицький богослов та історик Жуль Лакруа де Марле (?-1850), у творчому активі якого була також і «Історія Росії» [2320].

Звичайно, події, що мали місце на землях теперішньої Україні, насамперед «війна з козаками» в 1648-1654 рр. і різня 1768-го, постійно згадувалися на сторінках цих видань. Французькі автори зазначали, що з доби Хмельниччини чітко позначився занепад Речі Посполитої, котрий трохи більше, ніж за століття призвів цю велику та квітучу державу до повного руйнування. Симпатії французів майже цілковито були на польському боці. Новизна в цих працях практично непомітна, оскільки майже весь історичний фактаж французькі творці «Історій Польщі» запозичували у польських франкомовних авторів. Тож ці твори являють собою переважно історіографічний інтерес, як зразки зацікавлення польською минувшиною французьким суспільством і ступенем впливу польської історіографії щодо своєї країни на науковців Франції.

Одним з найяскравіших прикладів відображення ідей польської еміграційної історіографії в «Історіях Польщі», створених французами, можуть слугувати праці Шарля-Франсуа Шеве (1813-1875), створені на початку 1860-х рр. В творах цього автора можна побачити вплив поглядів Лелевеля, Духінського та Міцкевича, рецепцію структури оглядових нарисів Леонарда Ходзька та Форстера.

Подібно до більшості польських авторів, Шеве підкреслює тезу, що русини, тобто корінне населення Русі, більшою частиною якої володіла Польща, не мають відношення до росіян-московитів, а є народом близьким до поляків і утворював разом з ними єдину державу. Французький історик зазначає, що ім’я Русі було узурповане без жодного на те права московськими царями, а титул «всеросійської» імператриці польським урядом було визнано тільки в 1764 р., на фоні цілковитого занепаду Речі Посполитої [2321].

Хмельниччина тут подається виключно як внутрішній конфлікт, роздмухуваний московитами, на одному боці якого Польща, а на іншому – вірні їй колись козаки під проводом ображеного амбіційного «польського шляхтича» Хмельницького [2322]. Говорячи про звірства запорожців і гайдамаків в Україні проти поляків, євреїв та уніатів у 1768 р., Шеве підкреслює, що ця агресія була спровокована таємним наказом Катерини ІІ і наводить уривок тексту з цього апокрифічного документу [2323].

Автор не забуває саркастично відзначити, що в подяку за цю «блискучу службу» лицемірна цариця жорстоко придушила гайдамацький рух, а Січ зруйнувала в 1775 р. [2324] Прикметно те, що французький автор обстоює тезу про природну любов українців до своєї вітчизни Речі Посполитої, зразком чого є пророцтва козака Вернигори про неминуче відродження Польщі, з наведення яких Шеве розпочинає другий том своєї «Повної історії Польщі від перших витоків до наших днів» [2325].

Примітки

2312. Tanski J. La Pologne devant l’Europe. – P.: Librairie de Poulet-Malassis, 1861-1862. – 180 p.

2313. Ibid. – P. 62-63.

2314. Ibid. – P. 65.

2315. Ibid. – P. 66.

2316. Ibid. – P. 37.

2317. Ibid. – P. 36.

2318. Ibid. – P. 30.

2319. Fayot A.-Ch.-F. Histoire de Pologne, depuis son origine jusqu’en 1831, dediee au general Lafayette. – P.: A. Belin, Audin, Hocquart, 1832. – T. 1. – 216 p.; T. 2. – 213 p.; T. 3. – 216 p.

2320. Lacroix de Marles J. Histoire de Pologne. – P.: A. Mame, 1846. – 240 p.; Lacroix de Marles J. Histoire de Pologne. – P.: A. Mame et Fils, 1876. – 159 p.; Lacroix de Marles J. Histoire de Russie depuis l’origine de la monarchie jusqu’a nos jours. – P.: A. Mame et C-ie, 1860. – 187 p.

2321. Cheve Ch.-F. La Pologne: sa constitution, son histoire, et ses demembrements. – P.: Debuisson, 1861. – 191 p. – Р. 5, 13-14; Cheve Ch.-F. Histoire complete de la Pologne depuis ses premieres origines jusqu’a nos jours. – P.: Ch. Bleriot, 1863. – T. 1. – LXVIII+264 p. – Р. ХІІІ.

2322. Cheve Ch.-F. Histoire complete de la Pologne depuis ses premieres origines jusqu’a nos jours. – P.: Ch. Bleriot, 1863. – T. 2. – XXIV+371 p. – Р.105-108.

2323. Ibid. – P. 183.

2324. Ibid. – P. 183-185.

2325. Ibid. – P. V-VIII, 184-185.