Олександр Ходзько

Луняк Євген

В другій половині ХІХ ст. в польських еміграційних історичних дослідженнях великого розвитку набуває дослідження усної народної творчості слов’янських народів. Кращим зразком дослідження українського фольклору козацької доби у Франції можна визнати розвідку «Історичні пісні України та латиські пісні з берегів Західної Двини. Норманський, татарський, польський і козацький періоди», видану в Парижі у 1879 р. [2388]

Автором даної праці став ще один паризький поляк – сходознавець, філолог і лінгвіст Олександр Ходзько (1804-1891). Його біографія заслуговує хоча б побіжного огляду. Вихованець Віленського університету, він ще тоді познайомився з Міцкевичем. В 1823 р. за участь у товаристві «філаретів» був заарештований і висланий до Петербурга, де навчався в Інституті сходознавства. Згодом Ходзько перебував на російській дипломатичній службі в Персії. В 1842 р. він переїхав до Парижа й залишив царську службу. Тут він зустрів свого давнього знайомого Міцкевича, свого кузена Леонарда Ходзька, а також рідних братів – Міхала й Станіслава. Пізніше працював в міністерстві закордонних справ Франції, а з 1857 по 1883 р. був професором слов’янських літератур в Колеж де Франс.

Ходзько дуже цікавився українським фольклором. Ще в 1862 р. він опублікував французькою переклад української колядки «Коли не було ще початку світу», записаної у Галичині Іваном Миколайовичем Вагилевичем (1811-1866) й надрукованої в 1842 р. Павлом-Йозефом Шафариком (1795-1861) [2389]. Звернімо увагу, що, таким чином, галицький фольклор франко-польський дослідник включає до українського.

В 1864 р. Олександр Ходзько опублікував у Парижі збірку слов’янських казок з детальними поясненями до них під назвою «Казки слов’янських селян і пастухів» [2390]. В цьому творі він звертався до аналізу української казкової усної народної творчості, однак такі екскурси тут були розпорошені поміж розглядом казковості в інших слов’янських країнах.

«Історичні пісні України» цікаві тим, що стали першим у французькій історіографії подібним історико-фольклорним дослідженням. Безпосереднім поштовхом до створення даної розвідки стало ознайомлення з працею видатних українських науковців Володимира Боніфатійовича Антоновича (1834-1908) та Михайла Петровича Драгоманова «Исторические песни малорусского народа», виданої у Києві в 1874-1875 р. [2391] Звідти Ходзько запозичив левову частку матеріалів. Похідний характер «Історичних пісень України» Ходзька від праці Антоновича та Драгоманова відображено й у назвах обох творів, а також значною мірою відбито в композиції праці франко-польського дослідника.

Втім, паризький польський автор здійснив не просто переклад. З інших джерел походять, наприклад, не лише латиський компонент його книги, але й певна українська фольклорна частина докозацької доби. Так, він наводить плач Ярославни з «Слова о полку Ігоревім», вже згадану колядку Вагилевича про створення світу, народні пісні «Доля» та «Весілля щигля» з доробку видатного українського етнографа й фольклориста Павла Платоновича Чубинського (1839-1884) [2392].

Також, беручи за основу тексти й коментарі Антоновича й Драгоманова, Ходзько намагався їх якнайкраще адаптувати для франкомовного читача. Серед творів козацького епосу, наведених франко-польським істориком, бачимо, зокрема, думи про Байду, про козака Голоту, про Марусю Богуславку, про взяття козаками Варни, про облогу ними Цареграда, а також цілий цикл історичних пісень, пов’язаних з Богданом Хмельницьким.

В цілому коментарі Ходзька до цих народних творів значною мірою повторюють коментарі, подані в праці Антоновича та Драгоманова. В той же час у паризького професора можемо побачити вплив поглядів Духінського. Наприклад, кажучи про походження запорозького козацтва, він зазначає: «Запорожці Низу Дніпра походили з арійської раси (les Zaporoques du Bas-Dniéper proviennent de la race ariatique). Вихідці з інших національностей також допускалися на Січ, але більшість складали українці й поляки» [2393]. Наголошення автором в останній тезі на українсько-польському походженні запорожців підкреслює ідею про традиційне братерство між двома народами.

Ходзько не забуває підкреслити ту обставину, що поняття «Русь» («la Russie») раніше завжди асоціювалося з землями України, на яких в часи Речі Посполитої жили козаки, а теперішня Росія до Петра І іменувалася лише «Московією» [2394].

Відзначимо також ще один цікавий момент, згадуючи критику Пантелеймоном Кулішем запорозьких козаків, для якого вони «складали не більше, ніж банду грабіжників, розбійників і вбивць», й для якого Богдан Хмельницький – «зрадник Польщі», Ходзько захищає і козаків, і Хмельницького від випадів українського опонента. Він зауважує, що останній захищав свої права, як чоловіка, батька й шляхтича, а також інтереси свого народу та релігії, й, укладаючи в 1654 р. «угоду про сюзеренітет з Олексієм Михайловичем», щиро сподівався, що це принесе благо його країні.

Як веде далі Ходзько, гетьман швидко зневірився у союзі з Москвою й охоче пішов на переговори з польським урядом через посередництво Казимира Беньовського в 1657 р. На думку історика, лише раптова смерть завадила тоді Хмельницькому укласти взаємовигідну українсько-польську угоду, наслідком якої стала б повна автономія України в складі Речі Посполитої [2395].

Мимохідь зазначимо, що крім безпосередньо фольклорних творів, Ходзько до своєї книги вмістив переклади наукових розвідок польського історика Кароля Шайнохи (1818-1861) та згаданого вище Пантелеймона Куліша. Йдеться про роботи Шайнохи «Здобич польського плуга» та Куліша «Польская колонизация Юго-Западной Руси» [2396]. Напевно Ходзько вважав ці праці найбільш відповідними до своїх концепцій.

Вихід «Історичних пісень України» Олександра Ходзька визначний тим, що ввів до французького наукового обігу цілий пласт українського фольклору, котрий був раніше майже недоступний для місцевих дослідників. З іншого боку, тут знову проголошуються ідеї українсько-польського братерства та підкреслюються утиски російським царизмом національних прав українців. Вочевидь, між Драгомановим і Ходзьком мало місце особисте знайомство, яке слід віднести до часу перебування першого в Парижі у 1878 р., де він брав участь у міжнародному літературному конгресі, на якому головував знаменитий Віктор Гюго. Саме тоді Драгоманов ознайомив світову мистецьку громадськість з утисками українського слова в Російській імперії та Емським указом, а також поширював свою франкомовну брошуру «Українська література, проскрибована російським урядом» [2397].

Власне кажучи, з другої половини ХІХ ст. бере початок потужна інтелектуальна інтервенція української історичної думки у французьких дослідженнях історії України козацької доби. Цей вплив став визначальним вже в перші десятиліття ХХ ст. з розквітом наукової діяльності Грушевського та формуванням у Франції гуртків активної української політичної еміграції. Це призвело значною мірою до витіснення власних хоча й уривчастих і поверхових, але оригінальних надбань французької історіографії в галузі вивчення історії України й українського козацтва за останні два століття. В подальшому серйозний розгляд цих питань переважно став справою французьких українців або перебував в сфері їхнього безпосереднього впливу. Місцеві науковці надалі охоче зверталися тепер до перекладних чи оригінальних франкомовних творів українських істориків у Франції, які досліджували минуле України козацької доби.

Примітки

2388. Chodzko A. Les chants historiques de l’Ukraine et les chansons des Latyches des bords de la Dvina occidentale periodes paienne, normande, tartare, polonaise et cosaque. – P.: Ernest Leroux, 1879. – 200+LXXI p.

2389. Ibid. – P. 4-5.

2390. Chodzko A. Contes des paysans et des patres slaves, traduit en francais et rapproches de leur source indienne. – P.: Hachette, 1864. – ІV+406 p.

2391. Антонович В. Б., Драгоманов М. П. Исторические песни малорусского народа. – К.: Типография М. П. Фрица, 1874. – Т. 1. – ХХІV+336 с.; Антонович В. Б., Драгоманов М. П. Исторические песни малорусского народа. – К.: Типография М. П. Фрица, 1875. – Т. 2. – 176 с.

2392. Chodzko A. Les chants historiques de l’Ukraine… – P. 1-5, 11-12.

2393. Ibid. – P. 200.

2394. Ibid. – P. 199.

2395. Ibid. – P. 198-199.

2396. Ibid. – P. І- LXXI; Антонюк-Кисіль П. В. Теорія східних «кресів» у висвітленні української історичної школи в польській романтичній історіографії другої половини ХІХ ст. // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського. – Вип. 3.29. – Історичні науки (Збірник наукових праць). – До 90-річчя докторки історичних наук, професорки Г. Г. Черних. – Миколаїв: МДУ імені В. О. Сухомлинського, 2010. – С. 281-289; Кулиш П. А. Польская колонизация Юго-Западной Руси // Вестник Европы. – 1874. – № 3. – С. 5-35; № 4 – С. 483-552.

2397. Dragomanow M. La literature Oukrainienne proscrite par la gouvernement russe. – Geneve: Georg, 1878. – 42 p.; Драгоманов М. Українська література, проскрибована російським урядом = Dragomanow M. La litterature oukrainienne proscrite par le gouvernement russe / Перекл. з фр., текстолог. опрацювання та прим. Ґ. Цвенґроша; Вступ. сл. М. Колесси; Ред. кол.: Б. Якимович (голова), Н. Бічуя, М. Гнатюк та ін. – Львів, 2001. – 94 [2] с.