2.9.8. Острів Венеціанський (Гідропарк) у 1943-1990 рр.

Парнікоза І.Ю.

«В жодному з міст країни, немає такого поєднання просторів водних поверхонь, численних проток, старих русел і заток з мальовничими гаями, широкими луками і піщаними пляжами» М.М. Шулькевич, Т.Д. Дмитренко, 1978 р.

Восени 1943 р. Передмостова Слобідка була знищена німцями і більше не відновлювався. Подальший етап історії Венеціанського острова пов’язаний з розвитком на ньому паркової зони. Саме в цей період назва Венеціанський для цього острова була витіснена новою, яка вживається до нашого часу – Гідропарк. Нагадаємо, що початково з 1940-х рр. назва Гідропарк застосовувалася для Труханового острова. Втім, згідно планам, підтвердженим матеріалами Генплану 1947 р. та проектом Дніпровського парку 1955 р. до складу Гідропарку мали увійти також сучасне урочище Горбачиха, Долобецький та Венеціанський острів. В середині 1950-х років виникло поняття Дніпровський парк, в який включалися центральні дніпровські острови. Як зазначає С. Вакулишин, назву Гідропарк розповсюдив і на Передмостову слобідку М. М. Шулькевич 1958 р. Того ж самого року І. Старовойтенко запевнив, що Гідропарк займе все лівобережжя від Передмостової Слобідки до Петровського залізничного мосту. А далі до гирла Десни. На території Гідропарку будуть пляжі, водний басейн, спортивні майданчики, естрада, кінотеатр та водний стадіон (Вакулишин, 2014).

Через три місяці після повернення совітів до Києва в лютому 1944 р., постанова Київради №2/29 було заборонено будівництво на Передмостовій Слобідці і на лівому березі на відстані одного кілометру від Дніпра. Більш того, кілька відновлених мешканцями Передмостової слобідки будинків були знесені. Офіційно все це пояснювали необхідністю відселення людей з зони, яка зазнавала постійного весняного затоплення. Вже в цей час міська влада вирішила відвести Венеціанський острів площею 172 га під загальноміську зону відпочинку — майбутній Гідропарк. У кінці 1940-х рр. на колишній Передмостовій слобідці відбувалися щорічні літні збори допризовники, а дістатися туди можна було тільки на човні чи рейсовим катером, який ходив від пристані на Подолі (Приходько та ін, 2016).

На мапі 1945 р. та картографічних матеріалах 1947 р. ми бачимо між сучасним Венеціанським та південною частиною сучасного Долобецького острова протоку. Таким чином острів представлено майже в сучасному вигляді. Сучасний острів Малий гідропарк показаний поєднаним з Венеціанським. На мапі 1947 р. ми бачимо Венеціанський в такому ж вигляді, проте острів Малий Гідропарк не показаний, а сучасна Русанівська протока підписана як Русанівська затока.

На матеріалах генплану 1947 р. на острові Венеціанський показано розплановану регулярну паркову зону, яка містками поєднана з південною частиною сучасного Долобецького острова та Микільською Слобідкою. Острів Малий Гідропарк на одних схемах показаний як пов’язаний з Венеціанським, а на других як самостійний острівець. Що стосується протоки, частиною якої є сучасне озеро Берізка, то а одних матеріалах воно представлено протокою. А на інших озерами-старицями. Показано також траси мосту на місці зруйнованого мосту ім. Є. Бош та трасу Наводницького мосту в південній частині острова.

Подекуди зазначається, що ідея її створення відпочинково-розважального містечка на місці спаленої Передмостової слобідки належить до 1950 р. (Вакулишин, 2014). Проектне завдання на створення Гідропарку на Дніпровських островах було сформоване 1955 р. У цьому велика заслуга тодішнього головного архітектора Києва О. Власова. На цьому завданні ми бачимо регулярне планування Дніпровського парку на північ від сучасного озера Берізка на Венеціанському острові.

Виконавцем цього завдання був молодий київський архітектор Ігор Шпара. Пізніше він зазначав:

«Моїм першим самостійним об’єктом був парк на острові передмостова слобідка (наразі Гідропарк), де я зіткнувся з проблемою реанімації територій, раніш житлових, під паркову структуру. Туди же входила організація пішохідних мостів, площ и т. і. Але, на жаль було виконано, тільки пішохідні доріжки і освітлення. В перспективі ми передбачали схему організації усіх островів, не тільки Передмостової Слобідки, але і Долобецького острова, Труханового острова, приймаючи до уваги конкурсний проект Придніпровських територій (1962). Групою моїх колег, до яких я примкнув, будучи молодим спеціалістом, — В. М. Гречиною, Т. Г. Довженко, В. А. Машинским — прогнозувалося створення на базі цих островів Олимпійського комплексу» (Ерофалов-Пилипчак, 2010).

Знімок 1959 р. не дає переконливих доказів щодо того, що у цей час територія південної частини сучасного Долобецького острова все ще залишалася пов’язаною з Венеціанським островом. Хоча протока між островами, якщо і була, то дуже вузька. Проте, на схемі Києва 1959 р. ми добре бачимо цю протоку.

На мапі 1960 р. Венеціанська протока між Долобецьким та Венеціанським островами є добре помітною. В 1961-1974 рр. у зв’язку з гідронамивом Русанівки ґрунт брався з Русанівської затоки, а також штучного обвідного каналу. Частково ґрунт з цього джерела брався також для гідронамиву житлового масиву Лівобережний. Це викликало поглиблення мілководної до цього Русанівської затоки та перетворення її на протоку.

Парк на площі 260 га постав тут у роки виконання другого п’ятирічного плану комплексного озеленення міста (1966-1970 рр.). Проектна площа Гідропарку склала 182 га (згодом збільшилася до 260 га). Основну забудову Гідропарку здійснено у 1965-68 рр. Тут виділено кілька функціональних зон. Вздовж лінії метро та Броварського шосе розміщено атракціони, спортивні та ігрові майданчики, територія обабіч шосе, насичена торгівельними павільйонами, закладами харчування тощо. На верхньому рівні влаштовано паркінг. Біля води створено мережу пляжів, станцію човнів. У глибині парку передбачено мережу прогулянкових алей, місця затишного відпочинку.

У 1958 р. на острові Венеціанський збудували будинок нинішньої гідрологічної станції. Будівельні матеріали для зведення будинку станції звозили на острів човнами та баржами. У 1976 році з огляду на те, що пост опинився у підпорі від греблі Канівської ГЕС, та у зв'язку з реконструкцією набережної гідрометричні спостереження на Дніпрі у Києві (меженний пост біля водокачки Арсеналу) було припинено. Водпост було перенесено на 1418 м нижче, на правий берег Венеціанського острова (Гідропарк), де він знаходиться понині (). Як показало наше обстеження на стелі всатновленій при вході до гідрологічної станції "Київ" вказано, що вона заснована 9к водомірний пості на Миколаїському мосту) 1912 р., а в теперешньому вигляді збудована в 1962 р. На стіні озерного гідрологінчого поста "м. Київ. Канівське водосховище" зазначено рівні великих київських повней: 02.05.1936 р. рівень 97.73 м, швідкість води 23100 м/с, 21.04.1970 р. рівень 96.80 м, швідкість води 18500 м/с.

1961 р. відомий український вчений та природоохоронець Микола Шарлемань зробив доповідь «Днепровский гидропарк под Киевом как комплексный памятник природы», називаючи вже ці території «комплексною пам’яткою природи» (Шарлемань, 1961).

В 1966 р. було збудовано міст, що з’єднав Венеціанський та Долобецький острови. Міст одно-прогінний арковий, залізобетонний. Інженер В. Коваль, архітектори О. Ільяшенко, В. Суворов та І. Шпара. Довжина 144 м., ширина 10 м (Шулькевич, Дмитренко, 1982). Таким чином, південна частина Долобецького також увійшла до увійшла до парку. Планувалося також з’єднати обидва ці острови з Трухановим. При цьому дніпровський парк мав поширитися на всі центральні острови. Втім, на щастя для своєї унікальної природи, східний (Лісовий півострів) Труханового острова лишився мало-відвідуваним. Адже на пляж Довбичка, розташований на південному закінченні півострова Лісовий, з Гідропарку можна дістатися лише човном.

5 листопада 1965 р. було відкрито міст Метро. Двохярусна споруда для руху метропоїздів (верхній ярус, посередині) та автотранспорту (нижній, з боків). Збудований дещо північніше мосту Євгенії Бош, зруйнованого під час Другої світової війни. З будівництвом мосту метро пов’язана поява на Венеціанському острові станції «Гідропарк».

Станція відкрита в складі третьої пускової ділянки Київського метро, який не звичайний тим, що є наземним та повністю відкритим. Три станції, які входили до неї, відкриті 6 листопада 1965 р. одночасно з мостом Метро. Платформна частина цих станцій абсолютно однакова по своїй конструкції і змонтована із збірного залізобетону; хіба що "Лівобережна" частково розташована на естакаді шляхопроводу. За своїм оформленням станції також ідентичні одна до одної і відрізняються одна від одної за кольором керамічної плитки керамічної плитки, якими облицьовані колони і майоліковим плиткам виконаним в національних мотивах, якими облицьовані верхні частини колон. Проте і вони на всіх станціях виконані в одному стилі. Не враховуючи "Чернігівської" це напевне самі прості за архітектурним рішенням станції Київського метро.

Будівництво третьої ділянки, яка складалася з трьох станцій почалося одразу ж після відкриття першої ділянки. Третя ділянка складалася з трьох станцій: "Гідропарк", "Микільська Слобідка" и "Соцгород" (в кінці 1964 р., двом останнім станціям присвоєно інші назви). Самою проблемною ділянкою цієї траси було спорудження над Дніпром мосту Метро. У 1963 р. повним ходом йшли будівельні роботи на станції "Гідропарк" та на будівництві Русанівського метромосту (мосту через Русанівську протоку), який розташований на перегоні "Гідропарк" – "Лівобережна".

Станція розташована на Венеціанському острові у північній частині парку культури і відпочинку "Гідропарк", від якого і отримала свою назву. Конструкція станції наземна з відкритою острівною платформою і одним рядом колон за її віссю, на яких розташований навіс станції. Окрім того, станція має додаткову бічну платформу з південного боку, яка була побудована в 1973 р. та використовувалася в літній період для висадки пасажирів до моменту відкриття у 1987 р. другого (східного вестибюлю). Цей вестибюль працює тільки в літній час; в інший період відкритий лише західний вестибюль.

Цікаво, що на початку існував проект будівництва монорельсу від Воскресенки через Труханів о-в до "Гідропарка" з організацією пересадки на метро. Було підраховано що мешканці Воскресенки зможуть добиратися до Хрещатика за 22 хв. Таким чином, станція мала стати вузловою, приймаючи не тільки відпочиваючих, але й мешканців нових масивів, які мали робити тут пересадку. Однак пізніше цей проект відхилили. Управління метрополітеном вказувало виконкому на необхідність такого будівництва, однак, у відповідь отримали "що це не є першочерговим".

З приводу оздоблення станції вказується:

«Особливо оригінальним є оформлення вестибюлю станції «Гідропарк» – з блакитної керамічної плитки зі стилізованим зображенням парусних яхт і мартинів» (Шулькевич, Дмитренко, 1982). Оздоблення станції станції метро «Гідропарк» збереглося до нашого часу

Розташування біля лінії метро, розвинута мережа торгівельного обслуговування і наявність розташованих поблизу пляжів одразу зробили Гідропарк улюбленим місцем відпочинку киян та гостей міста.

В 1967 р. закладений парк на Венеціанському острові на площі біля 100 га було названо парком імені 50-річчя Жовтня (Вакулишин, 2014).

Проте ця назва не прижилася, тому і парк і острів від назви станції «Гідропарк» з 1965 р. і досі називають саме так.

Офіційне відкриття парку культури і відпочинку "Гідропарк" відбулося 1 квітня 1973 р. ().

У середині 60-х рр. 20 ст. основу рослинності парку складали осокори, верби, клени, а також залишки плодових садів колишнього однойменного селища (Вакулишин, 2014).

Цього ж 1967 р. за проектом архітекторів О. І. Малиновського та Л. Д. Берлинської на Венеціанському острові збудовано оригінальний ресторан «Млин». Головний його фасад розкривається з боку Венеціанської протоки. Цікавою є компоновка об’ємів, високий дах та водяне колесо діаметром 6 м. В інтер’єрах враження природності створюють дерев’яна темна стеля та стилізовані вішаки, пеньки, що замінюють крісла, керамічний посуд. Рельєф «Сплячий козак» з чорного металу доповнює убранство залу ресторану на 80 місць (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

1978 р. М.М. Шулькевич, Т.Д. Дмитренко так описували Гідропарк:

«Великою популярністю користується Парк ім. 50-річчя Жовтня на території колишньої Передмостової Слобідки, знищеної під час війни. Він розташований на острові, який омивається водами Дніпра і пов’язаний з Києвом лінією метрополітену. Основні прогулянкові алеї сполучаються у входів в станцію метро і ведуть до пляжів, площадок відпочинку. Побудований в 1966 р. пішохідний міст зв’язує центральну частину парку з Долобецьким островом. Згідно генеральному плану парку на його території площею 260 га організовуються три зони культурних та спортивних закладів, атракціонів та відпочинку. В гідропарку побудовані кафе, ресторан, торгівельні павільйони. Від моста метро до моста ім. Є. Патона передбачається прокласти монорельсову дорогу-атракціон, а в районі ресторану “Млин” побудувати ярмаркове містечко» (Шулькевич, Дмитренко, 1978).

А в 1982 р. вони ж додають:

«Будівництво відбулося протягом реалізації другого плану комплексного озеленення міста (1966-1970 рр.). Розташування біля лінії метро , великі пляжі, тінисті алеї і гаї, розвинена мережа торгівельного обслуговування (ярмаркове містечко, кафе, ресторан та ні) відрізняє цей зелений масив. Мережа прогулянкових стежок з врахуванням існуючих зелених насаджень, зручно пов’язує станцію метро “Гідропарк” з пляжами, майданчиками для відпочинку і центрами обслуговування. Вона приводить відвідувача також до найбільш цікавих видових точок, з яких розкриваються панорами правого берега, Лівобережного масиву, вид на ресторан “Млин”. Пішохідний міст сполучає Венеціанський та Долобецький острові. В парку обладнана велика водноспортивна зона, естрада і містечко атракціонів 0 одне з самих великих у Києві».

«На подальше вдосконалення обладнання і благоустрою Гідропарка звертається велика увага у зв’язку з особливою містобудівною ситуацією. Завдяки його розташування по відношенню до Лівобережжя, транспортній доступності з усіх районів міста, активним візуальним зв’язкам з забудовою берегів ця територія включена в просторовий міський центр (архітектори В. Г. Отрощенко, Т. П. Шакун). Тут передбачається організація культурно-масової зони з розвиненою системою культурно-просвітницьких закладів, сало скульптур, експозицією етнографічного характеру. Прогулянкові маршрути з мостами над протоками сполучать усі три острова — Венеціанський, Долобецький та Труханів — між собою…»

«Парк 50-ти річчя Жовтня та Долобецький острів із великою кількістю пляжів являють собою частину Дніпровського парку. Разом з Трухановим островом тут утворився суцільний зелений масив на площі 845 га. В літні дні його відвідують біля 200 тис. людей. В найближчий час намічено зв’язати усі острови Дніпровського парку мостами та прогулянковими доріжками, а Долобецький острів перетворити на дитяче містечко» (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

У 1981 р. на острові заклали паркову алею Дружби народів на честь 1500-річчя Києва, про що свідчить встановлений на ній меморіальний камінь.

Поряд з цим на острові збереглося величне 100-річне дерево тополі чорної (Populus nigra L.), яке оголошене пам’яткою природи місцевого значення. Дерево можна оглянути на північ від лінії метро біля новозбудованої церкви (дивного сучасного архітектурного стилю).

Венеціанський острів згадано в офіційному інтерв’ю В. Гусєва (1979 р.) у зв’язку з намірами спорудження ярмаркового містечка (Вакулишин, 2014).

У 1980-х рр. на території Гідропарку з’явилися спортивні майданчики, майданчики для гри у теніс, тренажери. Тут також було розміщено кілька баз відпочинку, влаштовано пляжі. Зокрема на північному узбережжя Венеціанського острова знаходиться пляж інвалідів. Тут також розташована водолазно-рятувальна станція №3. Працювали літні кафе та відомий киянам ресторан «Млин» (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Оригінальним є архітектурно-планувальне і конструктивне рішення літнього кіноконцертного залу в районі лівобережної гідропаркової зони (архітектори В.Г. Штолько, І.Ю. Цариковський). Його передбачається розмістити на не великому острові, з’єднаному з парком мостом (Маоий гідропарк?). Для влаштування місць зала для глядачів буде використано природній перепад рельєфу. Блок трибун вирішений разом з приміщеннями кінопроекторної та освітлювальної. Естрада при-естрадні приміщення і екран встановлюють на стоячих у воді залізобетонних опорах. В іншій частині острова влаштують відкрите фойє з прогулянковими доріжками, видовими майданчиками, буфетами, читальнею, вітринами для газет та журналів. Покриття зала для глядачів типу “хмара” буде складатися з прольотної частини опорного контура, підтримуючих опор і фундаментів. Опорний контур — просторова перед цим напружена тросова ферма, що складається з внутрішнього замкненого кільця і шести тросів-підборів, з’єднаних з внутрішнім кільцем розтяжками, яку утворюють трикутну решітку (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

На південному закінченні Венеціанського острова з післявоєнних років розташувалась база відпочинку Міністерства оборони. В південній частині острова, на його західному узбережжі знаходиться рятівна станція №6 КП Плесо. На східному узбережжі Венеціанського острова розмістився РОП для моторних човнів.

Тривалий час – кін. 1950-х – сер. 1980-х рр. Венеціанською затокою курсували пасажирські теплоходи, які сполучали річковий вокзал з приплавом біля Русанівських садів.

Як повідомляє Жуковська в статті «Для рідного міста» (1981 р.). архітектори Інституту “УкрНДІінжпроект” були консультантами під час реконструкції Гідропарку. Станом на 1980-ті з їх допомогою велося впорядкування пляжу «Венеція».