2.9.3. Історичне ядро міста – Київський Поділ в 1943-1990 рр.

Парнікоза І.Ю.

“Силуети висотних будівель, гармонійне поєднання історичних та архітектурних пам’яток з новими елементами благоустрою, розкриті в бік Дніпра і гідропарку озеленені простори – все це надасть особливу красу давньому Подолу”.

М.М. Шулькевич, Т.Д. Дмитренко, 1978 р.

Період 1943-91 рр. супроводжувався набуттям Подолом нового значення. Стародавній заплавний район пережив період передвоєнного застою, коли його вважали анахронізмом з «міщансько-попівською» архітектурою і трактували лише як один з промислових придніпровських районів. На жаль, в цей час низка найцінніших пам’яток – подільських церков різного часу була знищена. Під час Другої світової війни додалися нові втрати. Зокрема, було пошкоджено дзвіницю Флорівського монастиря, верх дзвіниці церкви святого Іллі, храм Миколи Притиска. Снарядом зруйновано баню конгрегаційної церкви у старому академічному корпусі Києво-Могилянської академії (Храми Києві, 2001).

Проте, в післявоєнний час Поділ нарешті утвердився в свідомості тогочасних киян та міської влади як неодмінна складова історичного ядра міста, що потребувала збереження. Богослужіння (відновлене під час окупації) в більшості церков Подолу були припинені, а самі храми використовувалися не за призначенням. Проте саме в цей період храми Подолу, а також інші історичні споруди, такі як Гостинний двір та Контрактовий будинок нарешті були визнані пам’ятками архітектури, на них почали проводитися реставраційні роботи. В описуваний період Поділ розростається на північ та починає включати квартали вздовж вулиці Кирилівської (Фрунзе), де продовжує функціонувати промисловість та районі залізничної станції Петрівка, де розвивається нова промислова забудова.

Важливе значення мало також зведення метро, яке поєднало Поділ з верхнім містом та новим житловим масивом Оболонь, зведеним на місці колишнього заплавного урочища. Водночас будівництво метрополітену завдало потужного удару по історичні забудові Подолу: було знищено більшу частину ансамблю старовинної Поштової площі, нанесено шкоду Гостинному двору і водночас не музєєфіковано знайдені під час прокладки метрополітену квартали давньоруської забудови. Особливо багато історичних будинків знищено також під час прокладки другої черги Куренівсько-Червоноармійської лінії, зокрема, перегону між станціями “Контрактова площа” – “Тараса Шевченка”.

Ще станом на 1980-ті рр. Поділ був унікальним по кількості збереженої старої забудови. Якби тоді було прийнято рішення зберегти то все, ми би мали компактне історичне містечко в Києві, що значно підвищило би туристичний потенціал Києва. Велика кількість будинків забудови ХІХ – поч. ХХ ст. протягом описуваного періоду без належного догляду зносилися та прийшла в негідність. Її просто знесли у 1980-ті рр. Частину ж історичної забудови зносили під зведення більш сучасних будинків.

Велика увага приділялася озелененню Подолу, де майже були відступні зелені насадження загального користування. В 1959 р. на вул. Фрунзе заложили парк ім. М.В. Фрунзе. В ньому обладнанні літня естрада, ігровий майданчик для дітей, шаховий і танцювальний павільйон. Реконструйований, озеленений і благоустроєний бульвар, що розділяє вулиці Нижній вал та Верхній вал (Шулькевич, Дмитренко, 1982).

Урбанізація ХІХ-ХХ ст., безликість радянського часу затерла сліди колишньої соціально-економічної своєрідності мешканців Подолу. Втім, Поділ і в описуваний період мав свій особливий дух, який формували пам’ятки старовини та маса дореволюційних будинків з їх двориками та зеленими насадженнями. Цей колорит передавався як людям, що тут мешкали так і численним відвідувачам міста над Дніпром.