Нещаслива любов

Богдан-Ігор Антонич

Це було так. Він сам не знав,

Як, де, коли її пізнав.

Він її:

«Цвітуть цвіти».

Она йому:

«На жаль, я мушу вже іти,

Мене жде…»

Це, очевидячки, дурниця, от так собі, нічо

Таке маленьке qui pro quo.

Знов було так:

Стрінув нову.

Она йому:

«Тепер весна».

Він її:

«Дуже мені прикро. В мене часу нема».

Це, очевидячки, дурниця, от так собі, нічо

Таке маленьке qui pro quo.

Це було так.

Це все одно.

Це ніби те ж.

Однак не то.

Це байдуже…

Дуже?

Гмм. Це зветься часом комедія, частіш, однак, трагедія.

Примітки

Вперше опубліковано: «Твори, 1998». Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 66 – 6).

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 267 – 268.