Сулейка й соловейко,
або турецька листівка

Богдан-Ігор Антонич

(бурлеска)

На дні ріки співає соловейко,

булькоче солов’їним співом дно.

Цей дивний спів принаджує Сулейку,

мов опій, мов заказане вино.

Сулейка це коханка соловейка,

з кохання соловейко утопився в ріці.

Сумує і банує, і нудьгує Сулейка,

соловейка щоночі у кімнаті ждучи.

До Сулеймана, свого пана, йде Сулейка,

соловейко Сулейманові набрид.

І заздрісний став Сулейман за соловейка,

немов за гроші жид.

Без соловейка спить Сулейка

і мертвого коханця вже не жде.

Тільки місяць – закатарений євнух –

Сулейку в ліжку стереже.

Примітки

Вперше опубліковано: Сучасність. – 1992. – № 9, вересень. – С. 64 (публікацію підготувала Л. Головата). Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 66 – 6). В останньому рядку другої строфи слова «у кімнаті» мають варіант «у своїй спальні». У третьому рядку третьої строфи слово «став» взято у дужки, біля нього поставлено знак питання. Слово «став» також має варіант «є». Другий рядок четвертої строфи має варіант: «і соловейка вже не жде».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 271.