Сентиментальні строфи

Богдан-Ігор Антонич

Прилетів до мене вітер,

Приніс мені запах лісів.

Зашуміли смерекові віти

В високостаннім лісі снів.

Зашуміли віти смерек

Шумким, безслізним блакитом,

Начеб ллявся перламутровий смерк

Крізь перлово-хмуре сито.

Прилетів до мене вітер.

Прошепотів під мур вікна,

Воню живиці в тишу мені втер,

Похмілля фої й пах рум’янків.

Тоді в прямокутах брудних шиб

Побачив я зелені руні,

Почув зітхання покитутих скиб,

Заговорили спомином лемківські груні.

То буря верхи вершить,

То води краї крають.

Під колесами розгойданого трамваю

Заплакали дитячих літ забуті вірші.

Примітки

Вперше опубліковано: Сучасність. – 1992. – № 9, вересень. – С. 62 (публікацію підготувала Л. Головата). Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 66 – а).

Фоя – хвоя.

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 266 – 267.