Страйк мишей

Богдан-Ігор Антонич

В одній коморі жили миші бадьорі.

їли шинку, ковбаски, булочки, солонинку.

Та ось

попсовалось щось:

Щораз гірше

мишкам жить,

щораз менше

стали жить.

Роби, що хоч,

хоть іди проч.

А їсти треба,

само не впаде з неба.

А їжі все меншає.

А шлунків все більшає.

Роби, що хоч,

хоть іди проч.

Та де іти?

Ось був між ними один тугий мишур,

мудрий, неначе щур.

Він на блискучу думку впав.

Написав летючки в мишачому діалекті,

між товаришів їх роздав.

На мітинг всіх скликав,

а на мітингу так сказав:

«Товаришки та товариші!

Годі зносити людський визиск,

використування нашої мишачої

продукції» (оплески на залі),

і так далі, і так далі, і так далі.

На таку революційну орацію

загуділи усі: «Робимо страйк».

Та найперше поставали рядами

і вчинили маніфестацію.

Потім

шість днів страйкували:

воздух їли, ідеї пили, вітер сьорбали, марсельєзи співали

Ще потім

всі на сьомий день поздихали.

Накінець

вийшов товариш Сірко.

Він не вмер. Він революцьонер.

(Він нишком-тишком денещо їжі собі наховав.

Він вартість своїх ідей знав, тому за себе дуже дбав).

Розкішно при шиночці сів,

та їв, та їв, та їв.

Примітки

Вперше опубліковано: Сучасність. – 1992. – № 9, вересень. – С. 63 – 64 (публікацію підготувала Л. Головата). Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 66 – 6).

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 270 – 271.