Хрусталь вічної молодості

Богдан-Ігор Антонич

Коханко ти моя! Навіщо ловим зорі ми на небі,

Як щастя близько так при нас.

Визнаю я тобі далебі,

Що цвіркуни цвірінькають в сіні.

Правда, як місяць чудово згас,

Погребаний в жовтогривому любіні.

Навіщо боятися? Вода шепоче снами:

Щастя з нами, з нами, з нами.

Про що мріють рибки в ставі?

Чи про твої очі? О бідні стонки!

Певно зіркам зле там над хмарами,

Що падають одна за одною до твоєї суконки.

Певно їм дуже зимно.

Чуєш, як сераделя тихо росте.

Ходім! Шукатимемо в траві

Хрусталю вічної молодості.

16 січня 1931

Примітки

Вперше опубліковано: «Твори, 1998». Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 66). Підписано: «Ігор Ігоренко».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 254.