«Попід нами, попід нами...»

Богдан-Ігор Антонич

Попід нами, попід нами

бруки, бруки

витягають

свої руки.

Попід нами, попід нами

асфальтами, бетонами

сунуть авта за автами.

Попід нами, попід нами

юрба

жовто

іде

шр, шр, шр,

гряде

шр, шр, шр.

Ту, том, де, вперед

все, все, шр, шр

А над нами, а над нами

хмари окутані димами,

хмари порізані летунськими шляхами,

хмари, що пахнуть бензиною,

сірковим квасом, озоном

та далекими лісами,

хмари, дими,

хмаридими

над нами.

Стаєм, шепочем, свищем.

Випняті наші м’язи,

як змагунів, що мечуть ратищем

ш, ш, ш.

Тонами, стонами набриніло

ч, ч, ч.

Наше мідяне дзвінке тіло

с, с, с.

Гомоним, дзвоним, свищем

ш, ш, ш.

Кинені поміж дахи ратищем

ч, ч, ч.

Ми є нерви міста, нерви тонкі, нерви чулі.

Ми є нерви міста. Чуєм, як зітхають мури,

як голосять свою радість, свій біль,

шелестять свої увертюри.

Ми є нерви міста. Наш дріт дрижань повен.

В нім сміється Моцарт та ридає Бетховен,

Вагнер фанфари шле могутні,

Шопен акорди свої незабутні.

Ми є нерви міста, нерви тонкі, нерви чулі.

Електрони в нас, як пчоли в улі,

ссе

ш ш ш

ч ч ч.

Часом буває

зарокоче на сквері тисяча

чобіт.

Обіймуться, як атлети,

гнів та гніт.

Тоді ми, піднебні міста семафори,

протяжно заговорим

в акумулятори:

революція

ре-во-лю-ція

ре-ее-во-о-о-олю-ція-я-я-я

Примітки

Публікуємо вперше за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 69).

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 251 – 253.