Сам
Юрій Федькович
Сидить стрілець на рокиті,
На руки схилився,
Не дивиться на світ Божий,
Тяжко зажурився.
Зажурився молоденький:
Поза шкляні гори,
Поза море шукав долі,
Та не найшов долю.
А без долі як в неволі,
І камінь збуває,
Без доленьки люди лають,
Родина цураєшсь
Без доленьки!…
Боже, а де-ж їй шукати
йому молодому? – А він сирота,
Ні рідного батька, ні рідної мати,
У кого йме ради, кого запита?
До тебе високо, під море глибоко;
Питав би в пророках, минули й пророки.
А люди – о Боже, Бог дай їх не звать,
Богдай і поради у їх не прохати!
А тимчасом із Загір’я
Місяць виринає.
Устав стрілець, повтирався,
Пішов горі плаєм.
Іде собі, не говорить,
Аж на Чорногорі
Зупинився, подивився –
Як згойдане море
Залеліли кругом гори…
А там знов могила!
Висока та могила –
А кого покрила? –
Добущука молодого
Гуцульського князя!…
Кинув стрілець ясну зброю,
А сам, бачте, кражем
На могилу як вдариться!
«Пане ти мій, світе!
Ані щастя, ані долі –
Де мені подітись
В сьому світі широкому? –
А годі так жити!
Хіба піду до Черемшу
Та душу лишити.
А так уже не вернуся
Може тоті люди, –
Вони мене цураються!»
«Царем над ні будеш!»…
Обізвалось з під могили,
Аж гори лунають.
«Добущуку, ти пане наш,
Лучше пропадаю
Серед світа безталанним,
А ковать не буду
У кайдани святу волю!»
«То Добушем будеш!!» –
Гукнуло знов з під могили. –
«І катів проклятих
У живици каратимеш,
На вогні карати,
І кров за кров правитимеш,
І муки за муки».
«Отамане, стривай, стривай!
Тебе вбила сука!
Ти зарізав свого брата,
Ще й званого брата!
Перед тобов люди млілі…»
«То йди ж їм співати!»
Загриміло страшно, сумно….
Відтак тихо стало…
Пішов стрілець потич з гаю –
А зорі згасали.
Примітки
Друк. Нива, 1865, ч. 18, стор. 277 – 279.
Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 172 – 174.