В день скону батька нашого
Юрій Федькович
Тараса Шевченка, кобзаря Русі, мартира України, предитечі нашої волі і слави!
Что ищете живаго со мертвими?
– Несть зде!
Лука
Чого прийшли ви во святиню?
В святому храмі що шукать
Прийшли, сини ви України?
Її пророка поминать,
Мов би мерця у домовині? –
Хіба ж пророки правди гинуть?
Хіба Всеправедного Син
Всіх праведних не воскресив,
І не поставив на престолі
Судить насадників неволі,
Судить огненними язики
Неправди гордії владики? –
О нерозумні, горе вам!
Немає на пророків ям,
На Боже слово домовини,
Ані могили Україні!
На правду ще не збив кайдан
Ні лях, ні гордий цар-тиран,
Ані його погані діти.
Усі варвари сего світа,
Хоч як було би їх багато,
Не годні волю окувати! –
А ви прийшли сюди тужить?
Ликуйте! – спас наш не лежить
В вузькій, тісній та чорній ямі!
Вже відвалений з гробу камінь;
Живого між мерцями ніт.
Він межи нами! – Аллилуя! –
О «аллилуя» ізрекніть.
Брати мої, ви вірні душі!
Нехай на всій почують Русі,
Нехай почує й камінь в пущі,
Нехай на ввесь почують світ
І книжники і фарисеї
І вся московськая Юдея –
Рціть Аллилуя!
Новий псалом воспоємо
В новому суборі,
Яко Господь прославився,
В пророках говорить,
І ісціля живим словом
Убитії люди,
Дає нищим у десницю
Мечі обоюді
На побіду мучителів,
На кару тиранам,
І лагодить малих дітей
На велетів брани,
І шле благих учителів
В науку народам…
І виросте добре слово,
Як добре на водах,
А учителі народа,
Як сонце у світі,
Світитимуть його людям
Во віки і віки!
І судцями над язики
Святий їх поставить,
І буде їм по вік слава –
Нова, добра слава!
Чого прийшли ви во святиню?
В Святого храмі що шукать,
Апостоли ви України?
Останки сльозів виливають? –
О не подоба! – в нас немає!
Ми висипали їх до краю,
До краю вилляли! до дна
Іспили горе! і одна,
Одна сльоза нам не остала!
Питайте лиш московських царів,
Ляхів спитайте, чи не так?
Лях правду скаже, бо се брат!
І тих Іскаріотів нових,
Що за московські карбові
В неволю хочуть нас продать –
І в тих питайте, чи не так!
Чого ж прийшли ви у святиню? –
На Русь брати, на Україну,
Убогий народ научать!
По всій, всій Русі розіллять.
Як драгоцінне, добре миро,
Як благовоннеє кадило,
ІІророчеські святії речі
Нашої волі предитечі,
Тараса батька! –
О Святий!
Ти своїм духом освяти
Ці молоді, ці вірні душі,
Апостоли святої Русі –
І освяти, і освіти!
Щоб на українськії ниви
Здорове зерно розсадили;
Щоб теє добре посходило,
І добрий дало нам полон!
Щоб вкрило рідний наш хором,
І рідним словом в волю, силу
Всі рідні душі укріпило!
Приятелище сиротам,
О мати правди і надії!
Нагрій ти душі молодії,
Щоб так огненно, як він сам,
Твій син святий – заговорили,
І, як той грім по небесам,
Господню правду ісповіли
Не давнім, а новим жидам!
І заснували правді, волі
Нові храми, нові престоли!
О вої, мартирі святі,
Поборники святої волі!
Ви висипали море крови,
Ви не боялися катів,
Не ізлякалися тиранів!
О станьте, станьте разом з нами
За святу правду, волю в брані!
Не з’їв одну Єрусалим,
Не вбив другу поганий Рим;
Да чей і Москва нелукава
Карбованцями не задавить!
О Москво, мати ти всіх лих!
О Москво, ти несита крові!
Крові пророків і святих,
І праведних святої крови
Вже переповнена чара!
Уже небесний велій Цар
Мсти ангелу подав погар,
Розсипать над тобою кару!
І буде ще й до каплі править
Кров праведних, пророків кров,
Усю їх кров, усі їх душі!
Як гадину тебе задушить,
Як черв’яка ногою здавить,
І твої ангели лукаві!
І воспоють усі люди
Господнюю славу,
І возрадуються зіло
На суд його правий,
Яко всудив неситую
І дав нагороду,
І відсипав рівну мірку
За кривду народів!
І заплачуть, засмутяться
Неправди владики,
А праведні звеселяться
Во віки і віки.
І засядуть в златих вінцях
На нових престолах
Всі любящі правду й світло,
Поборники волі!
І судитимуть тиранів
Страшним, правим судом,
І восхвалять ім’я Боже
Убитії люди.
І кров мартирів одмститься
По божим глаголам,
І буде їм во вік віки
Блага, добра доля!
Чого ж прийшли ви во святиню?
В святому храмі що шукають,
Ви вої нової Вкраїни?
Не мертвих наших поминать,
Не в сльозах виливати горе;
А на віща святі глаголи
В святім сім храмі присягать!
До сполу, братія, до сполу!
За живу Русь, живеє слово,
За живу правду, разом в лад,
Нові завіти прочитать,
Присягу положити нову!
Вкраїна і її та воля,
І Русь жива, живеє слово:
Се знак, се знамя нам усім!
Амінь, душе моя, амінь!
Примітки
Отся вірша була друкована окремою брошуркою (8-ка, 4 картки, на стор. 1 титул під трираменним хрестом у сяєві, на стор. 2 епіграф:
Світлий ‘му покой!
Вічная ‘му память!
І будет жилище йoгo,
Де святі упокоїваються.
Сам вірш займає далі стор. 3 – 7 (нумеровані лише 4 – 7, а на остатній стороні в низу під дереворитним орнаментом: «Львов. З печатні Інститута Ставропигийського, 1866. Завідатель печатні Ст. Гучковський».
Таких «Поменників» писав Федькович більше. З листів до станіславівської ученицької громади 1868 р. ми знаємо, що він написав і вислав до Львова «Поменник» на р. 1867, який одначе не був друкований (Житє і слово 1, 119). Про сей самий Поменник допитувався Федькович у листі до редакцій «Правди» з 18 квітня 1867, а д. 4 липня того ж року писав до Партицького:
«У сегорічні роковини смерті нашого великого Кобзаря заслав я у Львів два поменники (поминальні поезії). Знаєте, що львівце на се сказали? Нема грошей!»
В 1868 р. Федькович писав до станіславівської молодіжі про сей самий «Поменник»: «Поспитайте у Львові, а коли видерете його львів’янам з лаб. то можете юго на рік 1868 друкувати» (Житє і слово, І, 119). На скільки знаємо, і в 1868 р. «Поменник» не був друкований.
Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 185 – 190.
Зовсім не даремно ми публікуємо поезії Ю. Федьковича за виданням 1902 р., а не за легко приступними вибраними творами 1985 року. Любити Тараса Шевченка більшовики дозволяли… але не всім і не в усякий спосіб. Така любов до Шевченка, як в цьому посланні, їм зовсім не була потрібна. От уже справді: «Чого прийшли ви во святиню?»