Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

В день скону батька нашого

Юрій Федькович

Тараса Шевченка, кобзаря Русі, мартира України, предитечі нашої волі і слави!

Что ищете живаго со мертвими?

– Несть зде!

Лука

Чого прийшли ви во святиню?

В святому храмі що шукать

Прийшли, сини ви України?

Її пророка поминать,

Мов би мерця у домовині? –

Хіба ж пророки правди гинуть?

Хіба Всеправедного Син

Всіх праведних не воскресив,

І не поставив на престолі

Судить насадників неволі,

Судить огненними язики

Неправди гордії владики? –

О нерозумні, горе вам!

Немає на пророків ям,

На Боже слово домовини,

Ані могили Україні!

На правду ще не збив кайдан

Ні лях, ні гордий цар-тиран,

Ані його погані діти.

Усі варвари сего світа,

Хоч як було би їх багато,

Не годні волю окувати! –

А ви прийшли сюди тужить?

Ликуйте! – спас наш не лежить

В вузькій, тісній та чорній ямі!

Вже відвалений з гробу камінь;

Живого між мерцями ніт.

Він межи нами! – Аллилуя! –

О «аллилуя» ізрекніть.

Брати мої, ви вірні душі!

Нехай на всій почують Русі,

Нехай почує й камінь в пущі,

Нехай на ввесь почують світ

І книжники і фарисеї

І вся московськая Юдея –

Рціть Аллилуя!

Новий псалом воспоємо

В новому суборі,

Яко Господь прославився,

В пророках говорить,

І ісціля живим словом

Убитії люди,

Дає нищим у десницю

Мечі обоюді

На побіду мучителів,

На кару тиранам,

І лагодить малих дітей

На велетів брани,

І шле благих учителів

В науку народам…

І виросте добре слово,

Як добре на водах,

А учителі народа,

Як сонце у світі,

Світитимуть його людям

Во віки і віки!

І судцями над язики

Святий їх поставить,

І буде їм по вік слава –

Нова, добра слава!

Чого прийшли ви во святиню?

В Святого храмі що шукать,

Апостоли ви України?

Останки сльозів виливають? –

О не подоба! – в нас немає!

Ми висипали їх до краю,

До краю вилляли! до дна

Іспили горе! і одна,

Одна сльоза нам не остала!

Питайте лиш московських царів,

Ляхів спитайте, чи не так?

Лях правду скаже, бо се брат!

І тих Іскаріотів нових,

Що за московські карбові

В неволю хочуть нас продать –

І в тих питайте, чи не так!

Чого ж прийшли ви у святиню? –

На Русь брати, на Україну,

Убогий народ научать!

По всій, всій Русі розіллять.

Як драгоцінне, добре миро,

Як благовоннеє кадило,

ІІророчеські святії речі

Нашої волі предитечі,

Тараса батька! –

О Святий!

Ти своїм духом освяти

Ці молоді, ці вірні душі,

Апостоли святої Русі –

І освяти, і освіти!

Щоб на українськії ниви

Здорове зерно розсадили;

Щоб теє добре посходило,

І добрий дало нам полон!

Щоб вкрило рідний наш хором,

І рідним словом в волю, силу

Всі рідні душі укріпило!

Приятелище сиротам,

О мати правди і надії!

Нагрій ти душі молодії,

Щоб так огненно, як він сам,

Твій син святий – заговорили,

І, як той грім по небесам,

Господню правду ісповіли

Не давнім, а новим жидам!

І заснували правді, волі

Нові храми, нові престоли!

О вої, мартирі святі,

Поборники святої волі!

Ви висипали море крови,

Ви не боялися катів,

Не ізлякалися тиранів!

О станьте, станьте разом з нами

За святу правду, волю в брані!

Не з’їв одну Єрусалим,

Не вбив другу поганий Рим;

Да чей і Москва нелукава

Карбованцями не задавить!

О Москво, мати ти всіх лих!

О Москво, ти несита крові!

Крові пророків і святих,

І праведних святої крови

Вже переповнена чара!

Уже небесний велій Цар

Мсти ангелу подав погар,

Розсипать над тобою кару!

І буде ще й до каплі править

Кров праведних, пророків кров,

Усю їх кров, усі їх душі!

Як гадину тебе задушить,

Як черв’яка ногою здавить,

І твої ангели лукаві!

І воспоють усі люди

Господнюю славу,

І возрадуються зіло

На суд його правий,

Яко всудив неситую

І дав нагороду,

І відсипав рівну мірку

За кривду народів!

І заплачуть, засмутяться

Неправди владики,

А праведні звеселяться

Во віки і віки.

І засядуть в златих вінцях

На нових престолах

Всі любящі правду й світло,

Поборники волі!

І судитимуть тиранів

Страшним, правим судом,

І восхвалять ім’я Боже

Убитії люди.

І кров мартирів одмститься

По божим глаголам,

І буде їм во вік віки

Блага, добра доля!

Чого ж прийшли ви во святиню?

В святому храмі що шукають,

Ви вої нової Вкраїни?

Не мертвих наших поминать,

Не в сльозах виливати горе;

А на віща святі глаголи

В святім сім храмі присягать!

До сполу, братія, до сполу!

За живу Русь, живеє слово,

За живу правду, разом в лад,

Нові завіти прочитать,

Присягу положити нову!

Вкраїна і її та воля,

І Русь жива, живеє слово:

Се знак, се знамя нам усім!

Амінь, душе моя, амінь!


Примітки

Отся вірша була друкована окремою брошуркою (8-ка, 4 картки, на стор. 1 титул під трираменним хрестом у сяєві, на стор. 2 епіграф:

Світлий ‘му покой!

Вічная ‘му память!

І будет жилище йoгo,

Де святі упокоїваються.

Сам вірш займає далі стор. 3 – 7 (нумеровані лише 4 – 7, а на остатній стороні в низу під дереворитним орнаментом: «Львов. З печатні Інститута Ставропигийського, 1866. Завідатель печатні Ст. Гучковський».

Таких «Поменників» писав Федькович більше. З листів до станіславівської ученицької громади 1868 р. ми знаємо, що він написав і вислав до Львова «Поменник» на р. 1867, який одначе не був друкований (Житє і слово 1, 119). Про сей самий Поменник допитувався Федькович у листі до редакцій «Правди» з 18 квітня 1867, а д. 4 липня того ж року писав до Партицького:

«У сегорічні роковини смерті нашого великого Кобзаря заслав я у Львів два поменники (поминальні поезії). Знаєте, що львівце на се сказали? Нема грошей!»

В 1868 р. Федькович писав до станіславівської молодіжі про сей самий «Поменник»: «Поспитайте у Львові, а коли видерете його львів’янам з лаб. то можете юго на рік 1868 друкувати» (Житє і слово, І, 119). На скільки знаємо, і в 1868 р. «Поменник» не був друкований.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 185 – 190.

Зовсім не даремно ми публікуємо поезії Ю. Федьковича за виданням 1902 р., а не за легко приступними вибраними творами 1985 року. Любити Тараса Шевченка більшовики дозволяли… але не всім і не в усякий спосіб. Така любов до Шевченка, як в цьому посланні, їм зовсім не була потрібна. От уже справді: «Чого прийшли ви во святиню?»