Шипітські берези (1)
Юрій Федькович
Балада
За Шипотом гра Сочава,
Розбива пороги;
Над Шипотом місяць сходить,
Ясний, срібнорогий.
А в Шипоті на цвинтарі
Дві могилі близько;
Понад ними похилились
Дві березі низько.
Одна в сей бік хитається,
Друга в той бік тихо.
Стане місяць серед неба –
Лихо ж мені, лихо! –
Перекинуться дівками
Та ну собі в коси!
Упилються, шатаються,
Рвуть собі волосся
«Ой не діждеш, суко дівко!»
«Не діждеш, погана!»
Перший півень: кукуріку!
Березами стануть.
Знов віються край могили
То сюди, то туди.
Та чур же їм! – Так стійте лиш:
Що далі ще буде.
Давно колись у Шипоті
Тривала удова,
Багатирка не все село:
В запасках шовкових
Та в намистах все ходила;
В коморі, в пивниці
Кармазини, меди, вина;
А що вже в світлиці,
Так золото аж капає!
Що ж далі казати?
Подивіться, браття милі,
Самі у кімнату;
Там дві дівці, як вірменці,
Шовком собі шиють,
Кароокі, чорноброві.
Легіні дуріють,
А ніхто вже молоденький
Так не пропадає,
Як той ватаг Добущуків,
Іван кучерявий.
Куди збував, туди збував
З опришками днинку,
А уночі вже топірчик
У вдови на клинку
Заночував, а ватажко –
Да це вже не скажу.
А Бог дай ті чорні очі
Пропали від разу!
Ходить ватаг до удови,
А та ще і рада,
Що є кому її дочкам
В сопілку заграти.
«Вони в мене молоденькі,
Нехай погуляють;
А що люди собі шепчуть, –
Ані забуваюсь!
У зимнику скриня грошей,
У коморі скриня:
Коли схочуть віддаватись,
Віддадуть й нині.
А тимчасом нехай собі
В мене нажиються,
Доки їм ще по головці
Кучерики в’ються».
Сходить місяць над Рокиту,
Зіронька леліє;
Квапить ватаг на вечірки,
У листочок піє.
Піє собі, висвистує,
Аж гай ся вгинає,
А ті гарні вдови дочки
В саду дожидають.
Обнімуть і приголублять:
«Милесенький, світе!
Де ж ти нині так забавивсь?»
«В Радівцях, мій цвіте,
Наливався на ратуші
На зеленім вині».
«А ми так вже визираємо
Цілу днинку нині,
Чи не йде вже наш кучерик!»
«А він уже й онде!»
«Ану заграй, Іваночку,
Лишень по волоськи!
Що ж я люблю! А ти любиш,
Сестричко Мітрано?»
«І я люблю, да час спати;
Вже, бачиш, не рано.
Чи так, душко Іванчику?»
«Авжеж, ти мій раю!»
«Ох лишенько! у кімнаті
Свічка догоряє!
Ходім лишень, Іванчику!
Я вже постелила».
«Ходім, зоре! А Оксана
Чо’ так зажурилась?
Не журися, хвиялочко!
Таже я з тобою!»
Пішли. Світло погасили
У нових покоях.
Ходить уже пан ватажко
Два роки нівроку,
А котру ж він вірне любить:
Чи ту карооку
Аксенію як лелію,
Чи може Мітрану,
Що гуляє по світлиці
Як намальована?
І Мітрана не погана,
Гарна і Оксана;
Да й в опришка серце жваве,
Ще б і третій стало.
Бо опришок, мов отаман
На козацькім краю,
Кожну дівку щиро любить,
Але – для звичаю;
А козацьку свою долю
Не утопить в дівці.
Пан отаман слави хоче,
Ватаг – сороківців.
Той за віру православну
Накладає груди,
Сей знов Бога не чекає –
Сам карає люди,
Що мов п’явки ті неситі
Кровицю людську тягнуть.
Найже в його лиш кохання
Вірного не багнуть.
Бо він жиє як сьогодні,
Неначе на жарти,
А завтра вже програв життя,
Казав би, у карти.
Чи так, мої чорнобриві,
Чи правду говорю?
Не кохайтесь з опришками,
Бо здасться на горе.
Не слухали удовині
Моєї поради,
Та кохали ватаженька,
Як сердечку ладо.
Но сердечко те дівоче
Не так любить хоче,
Щоб з другою ділитися.
Темненької ночі
Пішли нишком до циганок.
«Зозулечко, ненько!
Полюбила я ватажка,
Як вміло серденько.
А ти коли чи любила?»
«Ні, маковий цвіте!
«Отже ж мабуть і не знаєш,
Як тяжко на світі,
Коли душка миленького
Над життя полюбить,
А він собі у куточку
Другу, бач, голубить,
Другу, сиза!… Або зроби,
Най її покине,
Або зроби, нехай вона,
Або я най гину!
А так жити, голубонько,
Серцю не подобно.
Дій, що знаєш, я заплачу».
«Та добре ж бо, добре!
А про душу ж не гадаєш,
Про Бога святого?»
«Ох, тетечко, його втерять,
То гірше ніж Бога!
Роби лишень та не питай:
Я душі не дбаю;
Без милого на що душі,
Нащо мені раю?
Без милого нема раю,
Ні сонця, ні світа,
А з миленьким мабуть любо
І в пекла горіти!»
Пішла Чора, плящиночку
Найшла десь в рубочку:
«Ось на тобі! Дві капельці
Піддай їй в медочку,
А минеться, моя зоре,
Пекучеє горе.
Та не забудь: дві капельці!
А мені за мою
Порадоньку треба, душко,
Червінчика дати».
Заплатили – повертали.
А дома в кімнаті
Дожида вже пан ватажко,
Ігра на флояру.
«А де-ж ви так забарились,
Пишні мої лелі?»
«Та я – була – десь по селу –
Мамі за ліками»…
«А я була – у циганок
По примову мамі».
«А я так уже занудив!
Головки не зведу;
Підіть хиба до пивниці
Та и уточіть меду.»
«Зараз, милий!» – «Біжу, душко!»
«Отся, бачиш, чарка,
То для тебе, мій соколе!
А ця друга чарка,
То для тебе, Мітраночко, –
А на ж, сизокрила!»
«А отсю я, Аксеніико,
Тобі наточила;
Ану візьми, моя рибко!
Ану, милесенький!
Ану, вип’ємо за здоров’я!»…
«Ох, вайло! серденько!»…
«Серце моє вогнем пече!» –
«Рятуй мене, милий!!»
Мов ті чічки підкошені
На діл повалились,
Клубком вились по помості.
«Ти суко!» – «Погана!» –
Та й сконали тяжко-важко,
А личко рум’яне
Посиніло мов те сукно.
А де ж пан ватажко?
Іде плаєм співаючи,
Та б’є собі фрашки.
Ох кохайтесь, мої сизі,
Кілько серцю воля.
Лиш з опришком не кохайтесь
Ніколи, ніколи!
Ходить стара по дворові,
Рве собі волосся,
А за нею челядочка
Ходить та й голосить;
Позбігались сусідоньки,
Дали попам знати,
Да не прийшли батьки сизі
Грішних поховати, –
Самі люди поховали
Прегрішнеє тіло,
А на гробах посадили
Дві берези білі.
Приймилися ті берези,
Стоять ще і досі
У Шипоті на цвинтарі
Та рвуть собі коси.
Примітки
Друк. Мета, 1863, ч. 2, стор. 99 – 105.
Вільна переробка теми, обробленої Федьковичем давніше під заголовком «Юрій Гінда». Ще й пізніше звертався Федькович до сеї теми.
За Шипотом гра Сочава – у Путильському районі Чернівецької обл. є село Шепіт на річці Сучава.
над Рокиту – за 12 км на південь від Шепота є гора Росхата (в сучасній Румунії). Не знати, чи це вона мається на увазі. Може бути, що це – не власне ім’я, а загальна назва для гори, від якої вібивається луна.
В Радівцях – місті, нині Сучавського повіту в Румунії, десь 40 км на схід від Шепота.
Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 159 – 165.