Дещо про того Гараська

Петро Гулак-Артемовський

Воно то, бач, оце по-нашому Гарасько, а по-московській, либонь, Горацій. – О! Вже вони хоч що перековерсають по-своєму! Там-то вже предивенна їм мова! – От часом трапиться так, що стоїш перед ним з добру годину, а він тобі січе та рубає!.. Що ж? – Хрін його й слівце второпає, що він там верзе та паплює! От тілько буцім-то й дочуваєш, що «вот-с», та «што-с», та «да-с», та «нет-с», та «гаварю-кажу», «гаварю-кажу», а що він там гаворить-каже, того, далебі, що і з попом не розбереш! От хоч би, наприклад, і се, що колись, ще за царя Олексія Михайловича князь Гагін та боярин Хлопов про нашого гетьмана-дряпичку, Брюховецького, листами його Царському величеству лепортовали: «Иван Мартынович, – писали, – есть честный человек! (Еге!.. чесний – як капітанська мазниця!) и годится быть гетманом, понеже он, хотя не учен, да умен и – ужасть как вороват и исправен!» Ну, дей його честі!.. Хай його халепа з такою честю! Ну, та се, бач, воно так виходить по-нашому, а по-московській інше діло: по-нашому б то «вороватий» значиться «злодійковатий», а по їх – «скусний, спритний». Звісно, кожний хрещений народ говорить по-своєму: в Туреччині – по-турецькому, в Німеччині – по-німецькому; тільки вже наш пречистянський Дяк у книжці начитав, що коли вже злодій, то скрізь злодій, і у Німеччині злодій, і у Туреччині злодій; ну, а може, деінде і не так… Бог його святий знає! Ще б щось сказав, бо язик дуже свербить, та цур їм!.. У пас, бач, уся старшина московська: чи то далеко до пені? Бог з ними!.. Возьмеш, як то кажуть, личком, а оддаси ремінцем!

Я то тілько, знаєш, хотів дещо розчовпать про того Гараська. Одже ж то він уже подавно сказав: що коли вже луципер підцькує кого базграти вірші, то нехай же, каже, наялозить та й «nonum premat in annum». Він-то оце сказав, бач, по-литвинській, бо він був собі на лихо литвин, а по-нашому б то воно значиться от що: що, коли вже хто що скумпоновав та й написав, то нехай же куди запровторить так, щоб тільки миші та пацюки про те знали.

Одже ж, щоб не збрехать, я таки іноді на сього Гараська не дуже-то вважаю… Мені про його і байдуже! Бо інше діло у Литві, а інша річ у Москві. У литвинів, може, колись воно й добре було, а у нас теї погані, віршомазів, стільки наплодилось, як у доброго попа дітей; що якби кожний ховав на дев’ять рік, – що за одну годину пером надрига, то нігде б чоловікові було і кватиру нанять за паперами!

Ви, дурні, я ж кажу, на те та не вважайте;

Людей питайтеся, а свій ви розум майте.

Не вам Гарасько свій указ скомпоновав:

Він сам розумний був, розумним і писав.

Пишіть і на вербі нас грушами трахтуйте,

Пишіть і крамарів-паперників годуйте.

У нас холодний край, а ліс став дорогий,

Дурні ж ні по чому: що ступиш, то й дурний!

Пишіть, реб’ятушки!.. Подякують вам люде:

За дурнями та й всім розумним тепло буде!..

Харьков, 2 ноября 1819 года

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1819, № 11, с. 237 – 239, під заголовком: «Дещо про Гараська». В доопрацьованому автором вигляді опубліковано О. О. Потебнею в журналі «Киевская старина», 1888, кн. 5, с. 197 – 199.

Автограф зберігається в ІЛ (ф. 66, № 2, арк. 10 – 11 зв.).

Подається за автографом.

…за царя Олексія Михайловича… – Романов Олексій Михайлович (1629 – 1676), російський цар в 1645 – 1676 рр. За його царювання відбулося возз’єднання України з Росією (1654).

…князь Гагін та боярин Хлопов… – Йдеться про окольничого Великого-Гагіна Данила Степановича, який у березні 1663 р. очолив російське посольство, що мало представляти царський двір під час виборів нового гетьмана Лівобережної України на Чорній раді в Ніжині. Посольство підтримало вибір гетьманом І. Брюховецького, який обіцяв зберігати вірність Переяславській угоді. Стольник Хлопов Кирило Осипович входив до складу посольства й був залишений при гетьмані. Саме Гагіну й Хлопову було доручено розглядати численні скарги і доноси на І. Брюховецького, що надходили до Москви внаслідок міжусобних чвар серед козацької старшини. Похвальний відгук про І. Брюховецького – уривок з їхнього рапорту цареві – П. Гулак-Артемовський цитує тут за відомим історичним твором «История русов или Малой России» (М., 1846, с. 158), який хоч і був надрукований пізніше, але ще на початку XIX ст. поширювався в рукописних копіях.

…гетьмана-дряпичку Брюховецького… – йдеться про Брюховецького Івана Мартиновича (? – 1668), гетьмана Лівобережної України з 1663 по 1668 р. Був відомий своєю зажерливістю й безпринципністю. Ставши гетьманом завдяки демагогічним обіцянкам покласти край старшинському свавіллю і нещадному визискові трудящого люду, відзначився ще гіршими здирствами, внаслідок чого був убитий повсталими козаками.

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 51 – 52.