XIV ода Горація, книга II
Петро Гулак-Артемовський
Eheu fugaces, Posthume, Posthume,
Labuntur anni; nec pietas moram,
Rugis et instanti senectae
Afferet etc.
Ой час би, Грицьку, нам, ой час пошановаться
Не все ж нам, братику, не все парубковать;
Не все з дівчатами гасать і женихаться!
І тютюнкову день і ніч в шинку круглять!
Бач, пику, зморшками, мов лемішем, зорало.
Ось ну! Помацай гирю лиш:
Чи бач, який, – мов паршами зстругало, –
На тім’ї здоровецький пліш!
От старість!.. Схаменись! А ти собі байдуже!
Ось-ось скандзюбить в сук, хоч напрямець як стій:
Та вже як яровав, мов огир, наш Андрій,
Та й той подався дуже!
А там, козаче, зирк! Ні відсіль, ні відтіль
Кирпата свашка – гульк у хату!
«Добридень, – скаже, – хліб та сіль!
Здоровенькі були з весіллям, свату!»
А там і «содухів» весільних як утнуть!..
Лежить Грицько, обдувся, як барило…
От і догравсь!.. Сюди, туди, верть-круть,
А тут Грицька в супоню і скрутило!
Що? Думка, може, бач, така,
Щоб од кирпатої гидзою одкупиться?
Тикнув на часточку попові п’ятака,
Та й дейко довіку з дівчатами казиться?
Що? Може, напечеш гарячих буханців,
Заколеш підсвинка та м’ясом нагодуєш
Калік, сиріток і старців,
Та тим і пельку ти кирпатій зашпунтуєш?
Ні, голубе! Вже не таким тузам
Кабаки кирпа втерла!
Вже Бонапарт як давсь взнаки і москалям,
Та і того на дно до пекла вперла!
Воно-то – нічого гріха таїть – гульвіса,
На часточку не ткнув ніколи й двох шагів;
Лупив німоту й драв, та вже ж і драв із біса,
Поки не скоштовав московських стусанів!
Ну, а Сірко? Богдан? Мазепа і Палій?
Хіба попам, старцям обідів не справляли?
Хіба церков, дзвіниць не муровали?
Хіба не ставили хрестів на стовповій?
А дуже ж тим вони од смерті одкупились?
Любісінько лежать там, де і всім лежать!
Чи сріблом сукні їх, чи дірками світились:
І дрантя, і роброн – все робаки з’їдять!
А втік, щоб в москалі на сей рік не схопили, –
Впровторять – так як раз – в погонці через рік!..
Не вмер – болячки задавили!
Та ба! Так, отже, бач, утік!
Коли на панщині душа не опряглася,
Коли-то госпідь боронив, –
То в животі, гляди, горілка зайнялася,
Або хто бебехи за жінку одсадив!
Та вже наш дяк чита у книжці не дурницю,
Що доведеться всім по повній випивать,
Із’їв Адам із Євою кислицю,
А нам прийшлось за них оскому проганять.
Пиндючить ніс Остапова Горпина
І, знай, все мацає на шиї свій дукач;
А тут не зуздриться, – спітка лиха година.
Тогді хоч сядь та й плач!
Тріщать од збіжжя в Опанаса
Засіки, клуні і токи;
Дере на пасіці Панько свій мед на спаса,
Кацапам оддає на спуск свої ставки…
А все бридня!.. Покинеш любу жінку,
Чумацьку снасть, волів і кілька пар плугів,
І вірне наймиття, і дрібную дитинку –
Покинеш все, кажу, на радість ворогів!
А той, що, знай, збирав і товкся головою, –
Натщесерце в сирій землі засне!
От тільки коржиків та колива з ситою
На поминках душа ряди-вгоди лизне!
А там, гляди, по смерті в хату й вперли
До жінки з пару москалів!..
Пішла куйовдиться!.. Як не було – все втерли!
А дітки миркають без свитки й постолів
Канючать хліба шмат під вікнами з торбами…
О паплюга! Та се ще й так і сяк;
От лихо: всю твою горілку з бахурами
Дощенту випила та й трубить у кулак!
20 февраля 1832 г.
Примітки
Вперше надруковано українським бібліографом і критиком Комаровим Михайлом Федоровичем (1844 – 1913) у журн. «Зоря», 1896, № 21, с. 415 – 416; за іншим джерелом – українським істориком і літературознавцем Дмитром Івановичем Багалієм (1857 – 1932) у журн. «Киевская старина», 1897, кн. 3, с. 484 – 486.
Автограф невідомий. Зберігся авторизований список 1836 р. рукою дружини поета, без дати написання (ДПБ, ф. 229, № 3, арк. 2 – 5).
Подається за авторизованим списком.
Вірш є переробкою оди Горація «Eheu! fugaces, Posthume, Posthume…» (кн. II, ода 14), початок якої взято за епіграф.
І тютюнкову день і ніч в шинку круглять! – До слова «тютюнкову». П. Гулак-Артемовський зробив у авторизованому списку таку примітку: «Водка из бочки, под которую кладут листья табаку-бакуну».
А там і «содухів» весільних як утнуть! – тобто заупокійну молитву на «весіллі» людини зі смертю.
Щоб од кирпатої гидзою одкупиться? – До слова «кирпатої» П. Гулак-Артемовський зробив примітку: «смерть».
Наполеон І Бонапарт (1769 – 1821) – французький державний і військовий діяч, перший консул (1799 – 1804) та імператор Франції (1804 – 1814), зазнав поразки у війні проти Росії 1812 р.
Сірко Іван Дмитрович (? – 1680) – кошовий отаман Запорізької Січі, активний учасник народно-визвольних рухів проти польських і турецько-татарських загарбників та зрадницької політики старшинської верхівки. Був засланий до Тобольська; повернувшись на Запоріжжя, очолював кілька успішних походів проти Кримського ханства.
Богдан – Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (бл. 1595 – 1657) – гетьман України, видатний державний і військовий діяч, керівник народно-визвольної війни проти польсько-шляхетського поневолення (1648 – 1654).
Мазепа Іван Семенович (1644 – 1709) – гетьман Лівобережної України в 1687 – 1708 рр.
Палій Семен Пилипович (40-ві роки XVII ст. – 1710) – козацький полковник, керівник визвольної боротьби на Правобережній Україні проти польсько-шляхетських загарбників.
Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 64 – 67.