Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Тюхтій та Чванько

Петро Гулак-Артемовський

(Побрехенька)

Mes jours sont le tissu d’un contraste étonnant:

Je ne vis qu’en pleurant, et je pleure en riant!

L’amour, pour tant le coeurs l’objet de plus doux charmes

Fut pour le mien la source et des maux, et des larmes!

Pour adoucir mon sort et mes regrets cisants!

En poussant des soupirs, j’ecris des vers plaisants,

Qu’ils sont drôles, ma fol, ces destins que les notres!

En voulant larmoyer je fais rire les autres!

Автор «Т[юхтія] та Ч[ванька]»

Наш віршомаз Тюхтій старих людей шанує:

Гарасько як звелів – він так і компонує.

Чи справжки, чи на жарт що тільки написав,

То так на дев’ять рік те в бодню і запхав;

А на десятий рік, як вийме й прочитає, –

Побачить сам здоров, що там ладу біс має,

То в грубу так-таки і впре шпаргалля все!..

От брат його, Чванько, слабкий уже на се!

Що начеркав, те так в друкарню і несе!

Але громада їх однако поважає:

Того ні сном не зна, другого не читає!

Скажіть, будь ласкаві: хто з їх дурніший двох?

Та глузду, гріх казать, скупенько у обох!..

Так перший же хоч тим за працю надолужить,

Що в дев’ять рік хоч раз теплом собі услужить;

Другий – такий дурний, що з холоду дрижить,

А книжок же його з півсажня так лежить…

Харьков, 1 ноября 1819 года


Примітки

Вперше надруковано в журн «Украинский вестник», 1819, № 11, с. 235 – 236, під криптонімом «ъ… й… ъ». За пізнішим автографом з кількома авторськими виправленнями опублікував О. О. Потебня в журналі «Киевская старина», 1888, кн. 5, с. 196 – 197.

Автограф зберігається в ІЛ (ф. 66, № 2, арк. 9 – 9 зв.).

Подається за автографом.

У першодруку до епіграфа було вміщено таку примітку редактора «Украинского вестника»:

«Эпиграф сей на французском языке сочинен самим автором «Тюхтія та Чванька» и составляет верное изображение сердца и жизни его в миниатюре. Находясь почти беспрерывно и давно уже в болезненном состоянии, он борется с желанием заниматься любимым своим предметом – литературою – и с трудностию удовлетворить желанию своему совершенно. Большую часть сочинений своих, напечатанных и находящихся еще в рукописях, написал он, не вставая с болезненного ложа. При всем том всякой, подобно мне, его знающий, сказать об нем может: «Он плачет для себя, он для других смеется и в шутках, и в слезах – все тот же остается».

Гарасько як звелів… – йдеться про давньоримського поета Квінта Горація Флакка (65 – 8 до н. е.), який у своєму віршованому трактаті «Про поетичне мистецтво» радив авторам не квапитися з публікацією написаного, а дати йому відлежатися дев’ять років: «попит prematur in annum» («Ad Pisones», 388).

Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 50 – 51.