Супліка до Грицька К[вітк]и
Петро Гулак-Артемовський
Хто, кажуть, до кого, – ми до тебе, Грицько!
З суплікою прийшли: я, бач, та мій Рябко.
Не дай загинуть нам, не дай з нас кепковати;
А доки ж буде нас зле панство зневажати?
Пусти нас, батечку, до хати.
Хоч буцім, Грицьку, ти на пана закрививсь,
Та з пантелику ти, так як другі, не збивсь:
Не звик ти голобель замість коня шмагати;
Не все ж під ніс Рябкам, мовляв ти, заглядати.
Пусти нас, батечку, до хати!
Хоч ти, Грицько, пошивсь з ріднею в москалі,
Та ба, – ніхто на вас не плаче на селі!
Ти знаєш, що на те собака, щоб брехати,
Що й сто не збудять їх тебе, як ляжеш спати.
Пусти нас, батечку, до хати!
Хоч ти не раз, Грицько, кислиці в пельку пхав,
Та твій Рябко од їх оскоми не чував:
Бо очі бачили, що треба куповати:
Нехай хоч вилізуть, а треба доїдати.
Пусти нас, батечку, до хати!
Пусти!.. Чи бач, як пес Рябка почастовав?
Коли б йому язик родимець одібрав,
Щоб він замість Рябка довіку мав гарчати,
А наш Рябко щоб сів за його в карти грати!
Пусти нас, батечку, до хати!
Чи, бач, що ледве вже він кульші волоче,
Що так з його юшить і пасока тече!
Та тож-то так звелів всю шкуру скрізь списати,
Що то тобі нема і курці де клювати.
Пусти нас, батечку, до хати!
Пусти! Та й склич до нас тих навісних панів,
Що воду із своїх виварюють Рябків;
Звели їм струп Рябків довгенько полизати:
Адже ж то і над псом повинно ласку мати.
Пусти нас, батечку, до хати!
Супліку ж сю мою ти, Грицьку, сам читай,
Ледачому її паскудить не давай:
Бо як почне москаль по-своєму складати,
Та вот!.. Та штьо? Та как?.. – читавши примовляти,
Тоді хоч умикай із хати!..
Люди добрі, і ви, панове громада! Уже коли будете читать оцю казку, то, будьте ласкаві, де тілько трапиться вам на дорозі наткнуться на «Е», – вимовляйте його так як буцімто там нариговано «Э»: бо, бач, у нас воно з діда з прадіда завсіди так вимовляється; хіба тілько після голосних яких слів, от як бува часом після а, е, о ї друг., та ще й з початку вимовляється м’якенько, мов по-московській. Я таки й хотів був, щоб замість «Е» скрізь надруковать «Э», та пішов до голови по розум, помірковавсь трохи і побачив, що, крий боже, як було б тяжко поверху читать; од того, бач, що наші очі ще не зовсім побратались з сим ярепудовим перевертнем «Э».
Воно-то мені, мовляв, про своїх і не страшно: уже-то нашого брата, мужика, не вчи, каже, як читать; так от же лихо та біда з тими москалями! Вони хоч що по-своєму перехрестять, і, я ж кажу, мій Рябко вип’є од їх добру повну: уже що я знаю, то у його не останеться ні одного цілого реберця!.. Сказано: москаль! Він без «вот» і не ступить; язик, мов у постолах; який же його одмінок второпає – що він верзе? От так вони й книжки друкують. Уже нема його й на світі нічого кращого, як (царство небесне!) Еней в нашій одежі; еге!
Та ба! Москаль, бач, порався й коло його, – і його одягнув по-московській. Або нехай важко ікнеться хоч би й нашому Ш[аховському] з його «Козаком» [Опера]. Е!.. Якби тілько бога не побоявсь, то бісів син, коли б не таке сказав, що й… Та ба!.. Лучче прикусить язик: москаля не зачепи – лихо, а зачепиш, то й десять. Я тілько, бач, грішний, подумав, що хто чого не тямить, то нехай і не тика туда носа; нехай, я ж кажу, вибачайте, з [дурн]ою головою в дим не лізе.
Писав би й більше, як вимовлять азбуку по-нашому: та, єй-богу, так тісно, як в шинку, що й повернуться отут нігде.
5 декабря 1818 г.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1818, № 12, с. 363 – 365, під криптонімом «ъ… й… ъ».
Автограф невідомий. Зберігся список невідомою рукою без дати (ДПБ, ф. 229, № 7, арк. 5 – 7).
Подається за першодруком.
Пусти нас, батечку, до хати! – «Супліку» надруковано в журналі безпосередньо після байки «Пан та Собака». Г. Квітка-Основ’яненко був деякий час співредактором «Украинского вестника».
…пошивсь з ріднею в москалі… – Можливо, П. Гулак-Артемовський робить натяк на те, що наприкінці 1816 р. Г. Квітку-Основ’яненка обрано предводителем дворянства Харківського повіту, а його брат Андрій був губернським предводителем дворянства.
От так вони й книжки друкують. – Йдеться про численні друкарські помилки в тодішніх публікаціях текстів українською мовою, орфографія якої ще не була усталена.
…Еней в нашій одежі… – «Енеїда» І. Котляревського.
…нашому Ш[аxовському]… – Шаховський Олександр Олександрович (1777 – 1846), російський драматург і театральний діяч. Його водевіль «Казак-стихотворец» (1812), персонажі якого розмовляли ламаною під «малоросійську» мовою, викликав справедливий осуд тогочасних українських і російських письменників.
Подається за виданням: Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Гребінка Є.П. Твори. – К.: Наукова думка, 1984 р., с. 41 – 43.