«Україна стоїть повсякчас перед очима»

Віктор Беляєв

Історична проза Адріана Кащенка

Осмислення літературно-художньої творчості в минулому і сучасному, об’єктивне висвітлення, справді наукове, аналітичне дослідження національної художньої культури неможливі без ліквідації «чорних» і «білих» плям, специфічних «зон мовчання» в літературі і критиці. Відновлення справедливості, утвердження правди – завдання це стосується як окремих творів, конкретних постатей, так і поцінування певних літературних напрямків і навіть окремих періодів літературно-мистецького розвою.

…На початку січня 1932 року – вже після «шахтинської справи», «процесу СВУ», після «викриття націоналістичних збочень хвильовизму-шумськизму» – українська «Літературна газета» закликала «зірвати маски з класово-ворожих вихваток у літературі», розгорнути «нещадну, непримиренну боротьбу проти контрреволюційної контрабанди всяких гатунків», викрити і викоренити «традиції контрреволюційної кащенківщини». Дивовижна (однак цілком типова, на жаль) ситуація доби сталінщини – ім’я письменника в тогочасній критиці фактично не згадується, книжки його радянськими видавництвами жодного разу не публікувалися, отже, й самих творів нібито не існує, – а «традиції» викриваються!..

Чим же «завинив» перед тодішніми нещадними ревнителями «чистоти» класової методології в літературі, їхніми наступниками-догматиками український прозаїк Адріан Кащенко? А вже тим, що був він автором багатьох популярних (написаних задовго до Жовтня 17-го року!) історичних творів про минуле рідної України, національно-визвольну боротьбу народу, про вікопомну героїку волелюбної Запорозької Січі – творів, що сприяли зростанню національної свідомості, вихованню патріотичних почуттів, розвиткові національної культури в умовах історичного зламу епох, коли пригноблені нації царської Росії підіймалися на боротьбу, пов’язуючи її з «рухом до свободи і рідної мови» [Ленін В. І. Про сепаратний мир. – Повне зібр. творів. – Т. 30. – С. 180.].

Вульгаризатори від літератури, пізніше – критики-перестрахувальники не бажали бачити реальну діалектику життя, історичні джерела патріотизму; їхні несправедливі лайливі епітети стали оцінкою-вироком; ім’я письменника на багато десятиліть зникає зі сторінок досліджень та довідників, немає його у двох виданнях УРЕ, п’ятитомному бібліографічному письменницькому довіднику, навіть – у найновішій двотомній «Історії української літератури» («Наукова думка», 1987 – 1988) [Єдиний на сьогодні виняток – нарис Наталі Конотопець «Брати Кащенки» (Літ. Україна. – 1989. – 9 березня)].

Давно вже прийшов час уважніше придивитися до цієї постаті в нашій літературі, неупереджено поцінувати реальний доробок письменника.

Подається за виданням: Кащенко Адріан Зруйноване гніздо. Історичні повісті та оповідання. – К.: Дніпро, 1991 р., с. 597 – 644.