Значення творчості А. Кащенка
Віктор Беляєв
З-поміж нарисів найбільш белетризованою, довершеною видається діалогізована оповідь «Над Кодацьким порогом» – про гетьмана Івана Сулиму. «Історичне оповідання» про Самійла Кішку базується частково на переказах про початки козаччини, основний же масив оповіді – повний текст народної думи «Самійло Кішка». Менш органічним видається текст нарису «Про гетьмана Сагайдачного», – тут натрапляємо й на не оброблені художньо посилання на дослідження істориків, повторення (після «Згадок про Сагайдачне») неправдивої легенди про місцевість Сагайдачне і скелю на Дніпрі, іноді спрощене трактування історичних відомостей (про участь козаків у походах поляків у період смутних часів та Владислава; про «мрії» гетьмана і сподівання «сестринських» взаємин між Україною і шляхетською Польщею).
Орієнтація Адріана Кащенка в цілому на постаті справжніх героїв національної історії, на славні сторінки боротьби за волю в минулому, органічне сприйняття ним народної оцінки минулого, якою вона збережена в народнопоетичній творчості, надає цим творам глибини і смислової перспективи, піднесеності патріотичного звучання.
Літературний процес – складне, багатошарове утворення. На літературному небозводі поряд із зорями першої величини своє законне місце займають світила скромніших можливостей. Але їхня класифікація має об’єктивно нейтральний характер, що виключає абсолютизацію значення перших чи зневажливу дискримінацію менш масштабних явищ. Кожна з складових визначається своїми параметрами, своїми можливостями і функціями.
Література другого порядку багато в чому формує сам літературний процес епохи, перспективи розвитку окремих жанрів, специфіку їхнього функціонування, атмосферу сприйняття так званим широким читачем. Тому, усвідомлюючи реальні параметри скромного таланту Адріана Кащенка, слід об’єктивно поглянути на його місце і значення серед інших спроб історичної оповіді початку XX ст., зрозуміти правильно джерела і характер безперечної популярності його творів.
Кащенка-прозаїка визначає щирість переконань, в його творах передане притаманне для переджовтневої епохи загострене чуття інтересу до національної історії як одного з вирішальних чинників формування і функціонування національної самосвідомості, духовного змісту культури народу. Художнє пізнання історії нерозривно пов’язується з вирішенням певних ідеологічних завдань. Кащенкові вдалося передати в своїх творах про минуле України панівні настрої масової свідомості того часу – трагічного жалю, ностальгії за героїкою і романтикою минулого, втраченими, та не забутими ідеалами.
Свідомо актуалізовані сторінки минулого, найбільш співзвучні, на думку автора, запитам сучасності, стають підгрунтям й уособленням морально-етичних норм поведінки людини сьогодення. Письменник послідовно звертається до героїв романтичного складу, для свідомості й поведінки яких притаманні найвищі громадянські чесноти, прагнення поділити долю рідного народу в боротьбі за волю.
Життя цих високо благородних персонажів, викладене часом не без наївної піднесеності, прямолінійності, подається в ореолі героїки, гуманності, патріотичних поривань. Романтична героїзація національного минулого, хвилі патріотичного піднесення особливо яскраво, захоплююче сприймалися в часи революції і збройної боротьби. Згадуючи буремну атмосферу 1918 року, силу впливу такої літератури на юнацьку свідомість, Володимир Сосюра в ліричному щоденнику революції «Третя Рота» писав: «…Ви розумієте, як це впливало на наївного хлопця, що начитався Гоголя та Кащенка, змалку марив грозовими образами козаччини… А тут вона жива… Воскресла моя синя омріяна Україна, махнула клинком, і зацвіла земля козацькими шликами…»
Сьогодні, треба думати, сприйняття творів Кащенка функціонально змінюється, та незмінним лишається чимало пізнавального і цікавого в його історичній прозі. Твори, певні явища культури, навіть за наявності будь-яких пізніших звершень, не можуть бути скасовані, анульовані чи викреслені з історії літератури. Вони залишаються не лише експонатами, свідченнями перейдених етапів, першопочатків історичного мислення та історичного почуття; в них виявляються по-своєму гуманістичні, високоморальні, загальнолюдські риси і почуття, які знаходять співчуття і співрозуміння у сучасного читача, спонукають до активної духовної дії.