4. Юнак

Юрій Клен

Мов сохле листя, з нього облетіло

одіння мрій дитячих і вражінь.

Нагий, він, на морську ступивши рінь,

у хвилях соняшних купає тіло.

А височінь, розжарена і біла,

гуде. І крик чайок, і вир кружінь,

і голоси, і співи… й в далечінь

пливуть чужі, незаймані вітрила.

І раптом у розжеврене живло

холодним подувом війне від моря.

Під свіжим дотиком зітхне чоло.

І бачить він в ту мить далекі гори,

і вічний сніг високих верховин,

де буде він самотен і один.

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 79 – 80.