«Виходжу в поле я і чую…»

Юрій Клен

Виходжу в поле я і чую:

далеким гуркотом гармат

тривога заночує

в самотнім сумі хат.

У клаптях хмар шукаю просинь.

Он там, на загин і на скон

вінчаючи цю осінь,

спливає Оріон.

Літак шулікою ширяє:

що там бетон і що граніт,

коли країну крає

стодимий динаміт!

Прийми, майбутній часе, спадок:

бездахі ребра й бедра стін

у сльотах листопаду

і згарища руїн!

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 83.