На смерть Тараса Шевченка

Олександр Кониський

Вийшов місяць на могилки

З неба подивитись;

Округ глянув світлим оком,

Став чогось журитись;

Далі в хмару загорнувся,

Перестав світити,

За ним зірки поховались,

Мов за батьком діти.

Ніч, мов ворон, чорна стала,

Хмари скрізь блукають;

Вітри буйнії з хрестами

Сумно розмовляють…

Чого ж місяць, чого срібний

Хмарою закрився?

Чого вітер, чого буйний

Грізно розходився?

Місяць бачив, як учора

Могилу копали,

А в могилу домовину

Стиха опускали…

Зачинилось в Україні

Покутне віконце;

Заховалось під землею

Українське сонце…

Умер Кобзар! Його пісні

Більше не гриміти…

Почав вітер на могилі

Сумно голосити;

То завиє, то застогне,

Жалібно заллється,

Наче сокіл об могилу

Крилами заб’ється;

Б’ється, квилить, свіжу землю

З могили змітає,

Молить: «Встань, мій вільний брате!»

Ні! Не дочуває…

Спи, Тарасе, тихо-тихо,

Поки бог розбудить;

Твою пісню в Україні

Повік не забудуть.

Примітки

Вперше надруковано в жура: Основа. – 1861. – № 6. – С. 16 – 17, без заголовка (у статті «Значение Шевченка для Украины. Проводы его тела в Украину из Петербурга»).

Під заголовком «На смерть Тараса Шевченка» ввійшло до зб.: Кониський О. Я. Порвані струни. – С. 12.

Подається за збіркою.

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 513.