14. Занапастили справу!

Олександр Кониський

Минуло ще кілька день, Бородай вернувся – і привіз Пугачеві потайне слідство; воно затвердило усе те, що ми тут розповіли. Звісно, донос про простання Летючим соціалізму і штундизму показався тим найпаскуднішим подлим наклепом, яким у нас часто-густо орудують задля егоїстичних рахунків…

Через день після приїзду Бородая з Чорного Озера зажурені і охмарені Ворона і Вакуленко сиділи ранком, перед полуднем, в банковому кабінеті Вакуленка та ганьбили і кляли Летючого за те, що «більш ніхто, як не він, загальмував справу».

Аж ось почувся дзвоник з телефону… Після звичайних питань Ворона припав ухом до телефону.

– Справа порішена, приказ пішов годину назад…

Ворона більше нічого вже й не питав; на радощах він нестямився, ні слова не говорив, мовчки поцілувався з Вакуленком, стис йому руку, взяв свого бриля і бігцем в своє «присутствіє»…

– Євхиме! – гукнув йому Вакуленко. – Зараз перекажи мені телефоном, що зробите.

Але Євхим ледві чи чув отсі слова…

Прибігли в «присутствіє», Ворона велів уряднику швидше подати йому пакет, що зараз прийшов від Пугача.

Подали. Ворона боявся розпечатувати пакет і не тямив, чого йому тремтять руки, чого за шкурою мороз ходить?.. Розпечатав, прочитав, бумага випала з рук, Ворона взявся крейдою.

Пугач писав, що, розгледівши всю справу, він запевнився, що чорноозерці яко люде темні дуже продешевили, і приговору їх на умову з Вакуленком не можна затвердити, а треба скасувати його, треба, щоб хтось тямущий з’ясував селянам усі подробиці сієї дуже важної справи, тим-то він наказує, щоб пан Ворона, взявши інженера Бородая, не гаючи часу, поїхали в Чорне Озеро і там нехай Бородай, запросивши інженера Летючого, перевірить з ним: чи справді наділені землі чорноозерських селян такі багаті на залізну руду, і, коли так, так найменшою ціною за оренду земель з рудою треба брати ті, які визначив Летючий.

Опріч того, по наказу Пугача Ворона повинен зібрати чорноозерців і розповісти їм докладно, що вони занадто продешевили були, прийнявши ті ціни, які показав Вакуленків повірений Наймитенко. Нарешті Пугач послав докір і місцевому начальнику, і «присутствію» за те, що вони не досить уважно глянули на сю справу і так легковажно затверджали приговор темної громади, цілком несвідомої в даному разі.

Може, з півгодини Ворона сидів німо, потім, взявши бриля, якось тороплено побіг до Вакуленка.

– Занапастили ви моїх дві тисячі карбованців, – якось нервово, гнівно промовив банкір, коли Ворона розповів йому Пугачеву постанову.

– Що вам ті гроші, – журливо сказав Ворона, – все одно, що мені п’ятак! Гроші річ наживна, а ви от на мене зауважте: і старшині, і писарю, і декому з громади я доводив, що Наймитенко посулив їм за оренду добрі, високі ціни, а тепер я ж мушу тим самим людям сказати, що я брехав, і доводити, що вони продешевили… Хіба се не сором? Навіки сором і треба проковтнути його мовчки. За що на мене такий гнів божий? За що?.. Все Летючий за мою хліб-сіль…

– Можна не їхати, скажіть, що ви нездужаєте, – радив Вакуленко, не знаючи, що більше сказати на утіху Вороні, справді-таки прикрученому Пугачем.

Ворона розпачливо махнув рукою і відповів:

– Про се годі й думати! Річ певна, що Пугач на те і посилає мене, щоб я карався… Я певен, що якийсь собака подав йому донос на мене, що я втручався в сю справу.

– Та хто ж би се?

– На мою думку, ніхто більш, як не той учитель!.. Я йому сього не подарую.

За рік, чи що, акціонерне товариство, на чолі з Лейбою Бубелем, Лазарем Врубелем, Яном Пшепшинським, Вакуленком, Летючим і іншими такими «істинно руськими людьми», взяло в оренду землі чорноозерських крестян. Завод, всякі при йому потрібні будівлі ростуть на тих землях, наче з води йдуть. Не відаю, чи примазався там і Ворона з Наймитенком, але учителя Дейкуна давно вже нема в Чорному Озері; учителює він тепер в убогому селі десь на далекому Поліссі…

Примітки

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 400 – 401.