7. Наймитенко у попа

Олександр Кониський

Наймитенко й на макове зерно не тямив, яким чином стежити руду, але, справляючи Воронин наказ, мусив між людьми пускати ману. Він на другий день, взявши Стуковенкового наймита, обійшов з ним наділи чорноозерських крестян, понабирав трохи чи не з кожної десятини по жмені землі, назбирав, прийшовши до господи, черепків, понасипав туди землі і поставив їх проти сонця на призьбі.

– А що земля показує? – питав його Стуковенко.

– Які-бо ви швидкі, – відповів Наймитенко, – хіба можна так скоро! Треба, щоб вода випарилася проти сонця, тоді треба просіять, намочить в соку, перецідить на цідилку, тоді буде знать, та ще й те, я не інженер, не хімік, а так трошки шуплю. Та аби нам на слід напасти, тоді ми знайдемо певного знавця і землю треба буде брати не зверху, як тепер я взяв, а прокопавши добру глибину.

– Звісно, треба до глибини докопаться… Робіть як знаєте, ваше діло, а ми вже на готове.

Під вечір Наймитенко навідався до попа, потім до дяка і все розпитував, що за люде чорноозерці, хто ватажкує в громаді і нарешті здивував попа, повідавши йому «свою думку», що в чорноозерській землі повинна бути залізна руда.

Піп погладив свою широку бороду і мовив:

– Діло добре: се благодать божа! А ви, коли послужите ближньому, зробите діло вгодне богові. Але ж тут треба грошей і грошей, та не жаліючи…

– Авжеж.

– А у вас вони знайдуться?

– У самого у мене – де вони, я маю на прикметі одного банкіра.

Наймитенко почав яркими кольорами малювати ті великі «блага», на які треба сподіватися і селу, і попу, коли знайдеться руда.

– Виросте фабрика, – говорив він, – наїдуть сюди люде з достатками, крестяни розбагатіють, а вже ж і вам, вибачте за щирість, перепадатиме, а тепер, я бачу, і вам не солодко.

– Кому в злиднях солодко! – зітхнув отець Софрон.

– А ще ж то і дітки малі у вас; дасть бог підростуть, з ними зростуть і видатки.

– Ох! І не кажіть вже; і вдень і вночі про се думки їдять мою голову. Чи стане моєї снаги вивести дітей у люде: дві доньки, треба їх в гімназію, бідно-бідно треба на них річно п’ятсот карбованців, три сини, до семінарії не пущу ні одного, один піде ка лікаря, другий на юриста, адвокатом буде, третій на інженера.

– А там дасть бог і четвертого. – Наймитенко і піп солодко усміхнулися; піп, одначе, ніби не дочув Наймитенка і сказав:

– Коли що, то я не відказен послужити на користь і своєму селу, і чужим добрим людям, і проповідь в церкві скажу на текст о закопаних талантах.

– Чудесна тема: зараз знати, що діло добре, боговгодне; господь зараз же осінив вас такою благодатною думкою, а праця ваша, будьте певні, не пропаде.

– Я в сьому певен і щиро скажу вам, що без моєї поради крестяни не обійдуться, а от Ворона як?

– Либонь, не піде наперекір; він же крестянський батько і зрозуміє, яка тут лахва крестянам, він зрозуміє, що ся справа зразу піднесе побит крестян і вирве їх з пазурів убожества.

– Одначе се ще далека річ, ще, може, руди й не буде, так тепер ще й рано мені виступати, – мовив отець Софрон, – а коли діло піде, я рад служити.

– Ні, ні батюшко! Треба зараз починати, а починати всяке діло треба з молитвою, так от, – додав Наймитенко, подаючи чотири золотих п’ятачки, – прийміть і відправте молебень, помоліться о преуспеянії.

Отець Софрон подякував і сказав:

– Істинно кажете: початок всякого діла молитва і благословеніє боже, завтра св. Іоанна, буде служба, так я і молебень.

Далі отець Софрон порадив Наймитенкові, до кого йому з громадян повернутися і як з ким поводитися, щоб на громаді не було змагання і галасу.

Примітки

Подається за виданням: Кониський О. Оповідання. Повість. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 383 – 384.