Бабусенька

Амвросій Метлинський

Старую бабусеньку згадаю!

Вона мене кохала: піснями пеленала,

Рідним словом кормила, рідній мові учила;

Старую бабусеньку згадаю!

Згадаю старую сиротину, бо вже її родину

Давно взяла могила, і землею здавила,

Й кропивою прикрила, дощем-снігом змочила.

Бабусенька була сиротина, бо вже її дитина,

Що цареві служила, головоньку зложила,

В степу-полі заснула, грому й вітру не чула…

Про козака вона співала:

Як його мати проганяла, дібровонька гомоніла;

Як його вона викликала, з степу чутка летіла,

Що він з вітром хам грає, його дощик вмиває,

Розчісує його густий терен!

І про того козака співала,

Про якого могила з вітром говорила:

Зозуленька над ним плаче, його коник в стену скаче,

Над ним чорний ворон кряче;

Кряче, налітає, очі висмикає, кров’ю запиває…

І про його бабусенька співала!

Та ще бабусенька згадала:

Як зозуля кувала, лихо віщувала;

Як чорная година списи, шаблі трощила

І довгую чуприну в крові помочила

Та й в глибокую могилу зарила.

Бабусенька мені співала,

Мов осінь листя зривала і в осоці шелестіла:

Вже спав голос, бабусенька хрипіла;

Вона ж таки співала, вона ж таки співала!

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Думки і пісні та ще дещо, с. 69 – 70.

У першодруку вірш надруковано без розбивки на рядки.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 117 – 118.