До гостей

Амвросій Метлинський

Ми до гостей приязні хоч коли!

Кинем для гостя і плуг, і воли,

Підем вказать йому стежку до хати,

З гостя нізащо не візьмемо плати;

Бо нам казали розумні батьки:

Божою ласкою овощ – садки,

Жито з пшеницею родить нам поле

Не для одних нас, на всякого долю!

Як чоловікові ми не дамо,

Бог покарає, – самі помремо!

В сльоту, зимою ми приязні:

Стукне гость в перші чи в треті півні, –

Встанемо, кинемо сон і роботу,

Встанем, відчинимо гостю ворота:

«Гостю! ночуй в нас, і постіль отсе,

Є і для коників, є в нас сінце…

Бач, який вітер мете і гукає!

Тільки не внось свого, гостю, звичаю…

Батько казав, що, як свій оддамо,

Ми і дітки наші пропадемо».

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Думки і пісні та ще дещо, с. 62 – 63.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 115.