Гетьман

Амвросій Метлинський

В туман зіроньки поховалися,

І місяць у хмари заплив;

Річки дощовії снувалися…

Старий Дніпр шумів, гомонів.

Високо на замці в сю ніченьку

Наш гетьман вельможний стояв.

Чи він любувався на річеньку,

Чи слухав, як дощ порощав?

Він голову сиву схилив, як билину,

І пильно орлом позирав на Вкраїну.

«Насторожі моє ухо;

А все тихо, а все глухо!

Чи козак і кінь умер?

Чи орел без крил, без пер?

Вже край втихомирився: чую, од моря до моря

Не пахне вже ворога дух,

Немає вже вражого трупу…

Як на гробовищах в ніч глупу,

Де смерть все розсипала в пух,

Все, чую, вже тихо од моря до моря…

Чи орел без крил, без пер?

Чи козак і кінь умер?

Все і тихо, все і глухо…

Даром насторожі ухо!»

Прислухався, глянув ще раз на Вкраїну,

Схиливсь, як билина, і сам – в домовину…

На замок дивлюся: вже в ніченьку

Пан гетьман, либонь, не стоїть…

І сльози не каплють на річеньку,

Й не слуха, як дощ порощить!..

У хмари зірки поховалися,

І місяць заплив у туман…

Річки дощовії снувалися,

І Дніпр гомонів, як гетьман.

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Думки і пісні та ще дещо, с. 81 – 83.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 121 – 122.