Пішли навтікачі

Амвросій Метлинський

Світив місяць, світив з-поза хмари…

Два козаки на кониках утікали:

Вони ж ото з України утікали,

Пильно з України, мов від кари.

Дібровонька над водою, знай, шуміла,

Щось Дніпр-воду дуже колихало:

Чи то вона, та діброва, гомоніла,

Чи козаки з Дніпром розмовляли?

«Не покидайте рідную, дітки, мати,

Не беріте далекого шляху;

Бо нікому на ворогів буде стати,

Бо достануся татару й ляху!

Найдуть ворога на мене чорні хмари, –

Литимете кров на чужім краю!

Мене вже ховати кластимуть на мари, –

Спатимете на тихім Дунаю!

Коли ж з’їла уже ржа списи й шаблюки.

Вам огидло ходить за волами,

Зруйнували й віру вороги-гадюки, –

Не втікайте, козаченьки, самі!

Візьміть лишень нашу славу ви з собою.

Нехай буде чути й за горами…»

Гомоніло, гуло над Дніпром-водою,

Тупотіло горами й долами.

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Думки і пісні та ще дещо, с. 64 – 65.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 115 – 116.