Сон

Амвросій Метлинський

Колись я заснув, бо втомився,

І сон мені дивний приснився:

Дитиною бігаю в чистім дворі,

А двір наш веселий і мовби врядився.

Той двір, де у вишнях вітрець, було, грався

У сумерки пізно й чуть світ на зорі.

Устанеш та глянеш: туман вже піднявся,

Вже пташки щебечуть, сидять косарі,

На лавці обід їх і коси близенько

Блищать, щоб, взявши їх, махнули швиденько.

Устанеш та глянеш: ромен і спориш,

Облиті росою, горять проти сонця,

Проснулась матуся, сидить у віконця

І каже: «Оте нам спечеш і звариш!»

А батенько вийшов і став коло хлопців:

«Отак ви зробіте!» А ті: «Як звелиш!»

Бджілки загули, через двір летячи,

І віл заревів, під ярмом стоячи.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Радянське літературознавство», 1970, № 7, с. 72, за автографом, що зберігається в Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР в архіві О. Бодянського (ф. 99, № 194, арк. 82). У кінці автографа підпис: «А. Мтл.» і дата: 1841.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 135.