Шинок

Амвросій Метлинський

Галас, гук і крик,

Аж трясеться шинк!

Хто пісню заводить,

Далі й занявчить;

Із барил дзюрчить,

Все ходором ходить:

Брязкотня чарок,

Шваркотня люльок,

Тріскотня лавок,

Трясеться шинок!

Чи не до утрені кличе то дзвін?

– Ні, то з мирян хтось теленька з похмілля!

Чи то по мертвому бовкнуло в дзвін?

– Ні, то вінчає піп, на весілля

Завтра збереться ціле село…

Бач, в усі дзвони як загуло!

Старий каже, що він сиротина,

Одним один, як в осінь билина:

Давно в його катма жінки,

В його катма й діточок,

Тільки й рідних що шинок!

Нікому справлять поминки,

Нікому й весілля одбувать,

Окрім себе, нікого ховать!

Не з-так старий: «Жінка є,

Є ще і дитина;

Та як вип’є – й жінку б’є,

Плаче і дитина.

Тим він дома і не п’є,

А в шинку з кручини!»

Хлопець каже: «Ще поки пора,

То й гуляй, кричи: та-ра-ра-ра!

Старість швидко причвалає;

Хай же вона утікає,

Старість, навісна мара;

Крикнем, гукнем: тра-ра-ра!

Батько дуже вже розумний,

Того дома в нас так сумно;

А в шинку не з-так розумно,

Зате шумно і не сумно!

За чуприну смерть хапа –

Йди з гріхами до попа;

У шлику не та пора –

Кричи, гукай: тра-ра-ра!»

Чи не до утрені кличе то дзвін?

– Ні, то з мирян хтось теленька з похмілля! –

Чи то по мертвому бовкнуло в дзвін?

– Ні, то вінчає піп, на весілля

Завтра збереться ціле село…

Бач, в усі дзвони як загуло!

На дзвіниці гуло,

Розбудило село:

Зирк: червоний півень встав

На шинку та и заспівав,

Вітер засвистів і з півнем заспівав,

Чорне і червоне пір’я роздував…

Сонце встало; вже в шинку не гомоніло,

Бо що гомоніло, все вже почорніло,

Почорніло, погоріло,

З вітром полетіло!

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Думки і пісні та ще дещо, с. 94 – 97.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 125 – 127.