Дитина-сиротина

Амвросій Метлинський

Як тільки гульк на світ свята неділя,

То й стане зараз веселіший світ,

І вийде сонечко, мов на весілля,

Червоне й гарне, як та рожа-квіт.

Дитина біля церкви смутна, тиха:

Хіба одній їй яке лихо?

Старе й мале до церкви, знай, пильнує,

Бо дзвін давно вже кличе: бов та бов!

Співає дяк, аж все сусідство чує;

З кадила дим по церкві вже пішов…

Одним одна на улиці дитина,

Й старенькая на їй свитина.

Посипали вже з церкви чоловіки,

Хлоп’ята, молодиці і дівки;

Ось по дворах пішли старці, каліки,

Частуються, кому кого з руки…

Дитину щось ніхто не привітає

І на пиріг не закликає.

І сонечко вже піднялось… палає…

Пан зачинив вікно, мух вигнав, спить…

Хто лущить соняшник, горіх кусає,

А дехто так під хатою сидить…

Дитина ж та попід тином блукає:

Чи то й хатиночки не має?

В піску на сонці дітвора іграє…

В біленьких сорочках… Прийшло й воно…

Ніхто його і словом не займає:

Між ними все собі одним одно…

Чи мир тому, мов травка, зеленіє,

Кому, мов сонце, щастя гріє?

Он біля церкви вп’ять, бачу, дитина…

Перехрестилося та й дальш бреде:

Тим шляхом дяк, та домовина,

Та піп з кадилом інколи іде…

Прийшло та й сіло собі на могилу;

А їх багацько зеленіло!

В вечерню дзвони вже людей скликали,

І аж поза селом гуло: бов, бов!

Над гробовищем ластівки літали,

Вітрець на його з поля йшов…

Воно к землі, мов к рідній, прилягало,

З могилою мов розмовляло…

Й радесенька дитина уставала,

Мов рідних батька й матінку знайшла:

На сонечко вечірнє поглядала,

Мов рідная там хатонька була…

А слізоньки яснесенькі, як скло,

Кап, кап з очиць… І в церкву йшло.

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Думки і пісні та ще дещо, с. 75 – 78.

Вдруге, із значними текстуальними відмінами і під заголовком «Сирітка», надруковано у вид.: Южный русский сборник, с. 25 – 27.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 119 – 120.