Козачая смерть

Амвросій Метлинський

Посвящено Петру Петровичу Артемовскому-Гулаку

Сваты попоиша и сами полегоша.

Де недавно козак гомонів,

Його кінь тупотів,

Як на ляха козак налітав,

В нього спис запускав,

Там тихо по білому степові сивий

Туман розлягається…

Ясний місяць то із-за хмари погляне,

То в хмару ховається…

Степ-земля рідну й нерідну кров допиває;

А проміж трупами стогне, мов розмовляє…

То старий козак із сином віку доживає,

І порубаний з посіченим він розмовляє:

«Батьку, батьку! Мені душно, мене пече,

В горлі засихає!» –

«Синку, синку! Біля мене все кров тече,

Водиці немає!»

«Батьку, батьку! Хто по нас в степу заплаче,

Хто нас поховає?» –

«Чуєш, синку? Чорний ворон в’ється, кряче,

За дяка співає!»

«Батьку! Із-за плечей мороз подирає,

В серці стине, стане…» –

«Трупом вкрийся, кров’ю вражою умийся,

Й їх не трохи гине!»

Отак розмовляло, далі застогнало,

А далі й замовкло… тільки кров дзюрчала…

Де недавно козак гомонів, його кінь тупотів, –

Ворон крякав, літав, і спускався, й на трупах сіда

Чуєш, як і вітер засвистів, загомонів?

Плаче, оплакує козаків – своїх братів!..

Кості по степах в пісках ховає,

Пісню поминальную співає…

Примітки

Вперше надруковано у зб.: Думки і пісні та ще дещо, с. 87 – 89.

Вдруге, із значними текстуальними відмінами і під заголовком «Козачі поминки», надруковано у вид.: Южный русский сборник, с. 22 – 23.

Подається за першодруком.

Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790 – 1865) – український поет, один із перших байкарів в українській літературі, професор Харківського університету. На час виходу збірки «Думки і пісні та ще дещо» А. Л. Метлинський був домашнім учителем дітей П. П. Гулака-Артемовського і жив у його домі.

Сваты попоиша и сами полегоша. – Вислів із «Слова о полку Ігоревім».

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 123 – 124.